Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
— Чессіно, я пошукаю тут, бо далі, ніж я стою, ти його закинути не могла. І про що ти, дівчино, думала?!
— Пробач, пробач, caro mio, вічно ти через мене страждаєш… — бурмотіла метальниця гаманців, турботливо підсвічуючи мені телефонним ліхтариком.
І тут я щось побачив. Книжка! Який ідіот викинув у смітник книжку?!
— Франческо, диви, книжка!
Я простягнув їй книжку обсягом десь півтисячі сторінок, не менше. Напарниця обережно, двома пальцями взяла фоліант. Раптом очі її розширились і стали завбільшки, як два ґудзики.
— От зараза! От довбані гади! Просто pizdiets! Ти знаєш, що це за книжка, Джорджіо?!
— Гадки не маю, але вона чимось залита. Думаю, що кавою.
— К бісу каву! Це «Berkeley Problems in Mathematics»!
— І?
— Це означає, що мені тепер буде що читати принаймні місяць! Ти знаєш, скільки вона коштує?!
— Франческо, от нащо ти мене питаєш про те, чого я близько не знаю?! Особливо коли я намагаюся знайти твій дрипаний гаманець!
— Джорджіо, ти найкращий на світі! Що б я без тебе робила?!
Я знов занурився у сміття.
— Франческо, ти чого тут? — почув я голос сержанта Маковскі.
У контейнер увірвався потужний промінь армійського ліхтарика.
— Джорджіо?! Ти якого біса у смітнику?! Знову забув ланч і шукаєш чогось смачненького?! — начальник охорони зареготав.
— Смійся, смійся, телепню, — буркнув я. — Тільки грижу не насмій.
— Я гаманець у смітник викинула… — зніяковіло зізналася Франческа.
— Гаманець? Навіщо? — Маковскі задав єдине логічне запитання, хоч людина, яка добре знає мою напарницю, спитала б не «навіщо», а «як».
— Спитай краще, чого я свою голову не викинула. Я його зі сміттям переплутала.
— Зі сміттям?!
— Так! — прошипіла дівчина. — Уяви собі, зі сміттям! А Джорджіо його тепер шукає!
— А, так би й сказала! Ану посунься! — сержант схопився руками за верх контейнера й просунув у люк обидві ноги. — Привіт, друже! Як успіхи?
— Книжку знайшов. Франческа сказала, що потрібна річ, візьмемо. Гаманця поки що не знайшов.
— Дірокол!!! Цілий! Не поламаний! — Маковскі тримав у руках старезний дірокол на три стрижні — для великих аркушів.
— Ну дірокол, ну то й що?! Він тобі потрібен?
— Аякже! Протоколи оглядів підшивати!
Я критично подивився на сержанта.
— Ох, Маковскі, такий великий, а розуму, наче в білки!
— Чого це? — образився сержант.
— А того, — Франческа з півслова здогадалася, до чого я гнув. — Якщо тобі потрібен новий дірокол, то треба йти до суперінтенданта бази, сержанта МакКарті!
Маковскі почервонів і відкинув дірокол так, ніби він йому руки попалив.
— Ото ще придумаєте…
Ми з напарницею з усієї сили зареготали. Смішно це, мабуть, сприймалося збоку: дівчина голосно регоче коло смітника, а смітник їй відповідає глухим басом.
Раптом Франческа різко замовкла, ніби чимось удавилася.
— Гей, що там у тебе? — спитав я із контейнерних надр. — О, я тут пончика знайшов! Майже новенький, шоколадний! Тобі взяти?
— Ні! — пискнула напарниця.
— Ти ж любиш шоколадні, камон!
— Джорджіо, пробач! Це не той смітник!
Я відчув палке бажання подержати когось за тонку горляночку.
— Francesca, ragazza mia, mi chiedo, ma che diavolo?! [38]
— Чого це «якого біса»?! Ну переплутала я, scusi [39]! — напарниця, винувато кліпаючи очима, позадкувала від смітника. Вона знала, що коли я намагаюся говорити італійською, то я або сильно розчулений, або навпаки.
— «Scusi?!» Я заліз у цей смердючий контейнер із головою, а ти мені кажеш «scusi»?!
Сержант Маковскі гиржав, наче кінь, який щойно скинув набридлого вершника.
Поки я вилазив зі смітника, мій гнів змінився на нестримний сміх: уявіть собі, як і про що треба було думати, щоб не пам’ятати, повз який саме смітник ти проходила. Заради справедливості зауважу, що через сорок футів за рогом, одразу коло виходу зі стоянки, стояв точно такий самий контейнер. І якщо йти з парковки, то саме він буде перший, а не той, що стоїть коло нашого корпусу.
Гаманець лежав одразу коло люка, між коробкою із-під пончиків і пакетом. Його ще не встигли завалити сміттям, що, зрештою, не дивно — минуло всього півгодини, тридцять хвилин. Але це були дуже насичені тридцять хвилин… Саме з таких хвилин — несподіваних, різних на запах — і складається наше життя.
38
Francesca, ragazza mia, mi chiedo, ma che diavolo?! (італ.) — Франческо, дівчинко моя, якого біса, я питаю?!
39
Scusi (італ.) — Вибач.