Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Він рішуче зайшов усередину. Під черевиком скрипнула підлога. Не вітаючись, мовив:
— Едіт, ви нікуди не підете.
Від здивування її очі округлилися.
— Чому ви дивитеся на мене такими очима? — запитав її майже роздратовано, наче давню подружку, що встигла йому добряче набриднути: — Невже мені треба щось пояснювати?
— Гере…
— Отто фон Фраузе.
— Гере Отто… я не розумію… В чому справа? Що ви дозволяєте собі? — зібравшись із духом, вигукнула Едіт.
Він уже відчув звабливий аромат її парфумів, зупинився, зітхнув і подивився їй просто в очі.
— У вашому сховку сьогодні буде облава, — відповів просто. — Ти хочеш, щоб тебе заарештували за нелегальну партійну діяльність, Едіт? — раптово перейшов на «ти».
Вона глибоко вдихнула.
— Ну? — перепитав він. — Якщо хочеш потрапити за ґрати — не смію затримувати. То як?
Думки у її голові перетворилися на якусь мішанину.
— Я не розумію, про що ви, гере Отто… Ви ввалилися до мого помешкання… — почала було вона. — Ви мене затримуєте!
— Ах, ти не розумієш?
Він виглядав уже геть сердитим від такої її дрімучої нетямущості.
— Гадаєш, я не знаю, куди ти сплавляєш оті свої знімки з віденських нетрів? — додав за мить. — Такі картки приймають тільки видання лівого спрямування, — промовив, наче виплюнув, із цілковитою огидою. — Тільки от скільки тобі за них платять, Едіт, що ти так підставляєшся? Що ти взагалі забула серед тих дурнів із комуністичного партійного осередку, до яких поспішала ще кілька хвилин тому? Ти не запитувала себе, до чого таке життя приведе? Чи тобі до вподоби роздавати на вулицях їхні недолугі прокламації? Ти… Така жінка… Яка могла б… мати краще життя. У кращому місці.
Вона заніміла.
— І займатися цікавішими справами, — додав він багатозначно.
«Якщо цей Отто фон Фраузе не провокатор, то хто перед нею?» — крутилося у її голові. Вона занадто дрібна риба, щоб її отак рятували.
— Едіт, маєш мені довіряти. Я друг, — промовив він, підійшов упритул і злегка обійняв. — Твоє ім’я є у списках політичної поліції, на твого гера Айсмана у нас узагалі ціле досьє… Якби я не прийшов сюди і не зупинив тебе, ти втрапила б на облаву. Що ще тобі не зрозуміло? — з притиском перепитав він.
— Звідки ви знаєте? Чому ви це робите? Чому мені допомагаєте? — запитала вона не до ладу.
— Я багато чого знаю. Наприклад, те, що твій гер Айсман після певної проведеної над ним роботи розповість усе, що від нього вимагатимуть.
— Його катуватимуть? — у відчаї вигукнула вона.
— Ні… на нього дивитимуться! — похмуро відповів гер Отто. — Але я бачу твою суть, Едіт, і знаю, що ти здатна на більше, ніж виконувати дрібні доручення того рибоокого егоїстичного блазня, — з легкою посмішкою додав він. — У тебе година, щоб зібрати найнеобхідніше і вшитися звідси.
Її охопило істеричне відчуття.
— Година?
— Так… Навіть менше.
— Чорт… — вирвалося з уст Едіт. — І куди я маю вшитися? Я не маю куди тікати… Хіба — назад, до віденських нетрів, — пробурмотіла вона розгублено.
— Дурепа! — сердито мовив гер Отто. — Така розумниця і така дурепа одночасно! Поїдеш до Англії, — безапеляційно наказав він. — Конкретніше — до Лондона. Ось…
Він дістав із кишені паспорт і перев’язаний шворкою пакуночок.
— Що це? — тремтливим голосом перепитала Едіт.
— Твої нові документи. Квиток на потяг, квиток на корабель. І гроші, — послідувала відповідь. — У Лондоні жити недешево. Знімеш собі пристойне житло. Рухайся, Едіт! — прикрикнув гер Отто. — Не стій, мов укопана!
Вона вхопила се, те… Все не до ладу… Зрештою, що можна взяти із собою, покидаючи дім у такому поспіху?
Нічна сорочка, светр, блуза, ще один капелюшок, білизна…
— Досить… — скомандував гер Отто, спостерігаючи за тим, як вона тремтячими, наче у пропасниці, руками збирає речі. — У Лондоні придбаєш собі все, у чому матимеш потребу.
— І що я там робитиму, у Лондоні? — перепитала Едіт розгублено.
— Ти ж наче фотографуєш… — знову гмикнув гер Отто. — То й зорієнтуєшся на місці. Гроші для нової фотографічної камери тобі дадуть… Що робити — скажуть. Наразі перший місяць будеш насолоджуватися облаштуванням життя на новому місці. Але щоп’ятниці о першій годині маєш навідуватися до Ріджентс-парку. Запам’ятала?
Едіт механічно кивнула головою.
— Ріджентс-парк… Наче запам’ятала.
— Там до тебе підійдуть. А ти просто чекай. Не сіпайся там. Зрозуміла?