Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Вона знову механічно кивнула.
Якась маячня! Дурний сон! Цей псевдо-поліціянт, гер Отто фон Фраузе, усе, що відбувається з нею зараз…
Він легенько підштовхнув її до дверей.
Едіт навіть озирнутися не встигла, як двері її квартири зачинилися за плечима.
— Униз! — скомандував гер Отто, вказуючи на погано освітлені сходи.
Вона слухняно рушила вперед. «Про що іще його запитати?» — шалено крутилося в голові.
Гер Отто всадовив її в непоказне, заляпане болотом авто, наче він увесь день ганяв заміськими дорогами. Завів мотор і рушив.
— Ну, які ще будуть запитання? — поцікавився він, спостерігаючи, як Едіт роздивляється свою світлину у новому паспорті.
— Звідки все це? — вказала вона на документ. — Звідки у вас усе необхідне для мене?
— Забагато питань не по суті, — відрізав гер Отто. — Ти не така вже й розумна, Едіт, якщо не можеш сама допетрати відповіді на такі прості запитання. І доки я рятую твою гарненьку дупку, ти мала 6 виявити до мене бодай краплю вдячності.
— Я… я просто хочу знати, — проказала Едіт тремтячим голосом. — Чому ви рятуєте мене, а не, скажімо, гера Айсмана чи когось іншого з підпілля, важливішого… Цей паспорт, гроші…
Гер Отто невдоволено пхекнув.
— Вважай це нашою інвестицією в тебе, Едіт. Але не турбуйся, в Лондоні ти усе дуже швидко відпрацюєш. У тебе є здібності, тому твій порятунок у пріоритеті.
Вона потерла руками обличчя, повернулася до чоловіка.
— Увесь цей час ви спостерігали за мною? Слідкували?
— Увесь цей час ми спостерігали за тобою. Слідкували, — луною ствердно повторив він. — І що далі?
— Скажіть бодай, що я маю робити у тому Лондоні. На кого я відтепер працюю?
— На радянську розвідку, — коротко відповів він. — Ти ж мріяла саме про таку роботу, чи не так?
— Тобто… — Едіт відчула, як її горло стискає спазм.
— Ти працюватимеш на радянську розвідку… Що не зрозуміло? Погодься, це краще, ніж зазирати в дупу геру Айсману та швендяти тими нетрями з туберкульозниками. До того ж, боюся, зазирати у дупу від сьогодні не буде кому…
— Але моя згода… — вискнула Едіт. — Ви її навіть не питали!
Гер Отто різко натиснув на тормоз.
— Іди до дідька! Швидко! — гаркнув до неї розлюченим звіром. — Забирай свої манатки і йди! Повертайся до своєї квартири і чекай, поки по тебе прийдуть! Якщо так, я не рятуватиму твоє нікчемне життя. Пішла-а-а! — крикнув голосніше.
Далі відчинив дверцята автівки і штурхнув Едіт у плече.
— Я скажу, що помилився у тобі. А ти здихай, трясця твоїй матері, дурна суко!
Його стриманість кудись поділася.
Едіт із жахом побачила, як загострилися риси обличчя гера Отто. Уся та нордична стриманість і чарівлива галантність зникли. Поряд із нею сидів розлючений чоловік.
— Ну? — перепитав він суворо.
Вона обвела поглядом простір перед собою. Як можна було у таке втрапити? Що робити?
Зрештою… нічого з того, що її не влаштовувало 6, він і не пропонує. Документи, гроші, Лондон… Робота на радянську розвідку…
Едіт ковтнула повітря і наляканим звірятком подивилася на гера Отто.
— Спам’яталася? — запитав він уже тихіше.
Потягнувся повз неї, зачинив дверцята, завів авто і рушив далі.
Він віз її на якусь віддалену, заміську станцію, куди потяг із Відня прибуває і стоїть півгодини, поки залізничний персонал робить свою роботу. Більше не озивався до самої залізничної станції, тільки мовчки кермував, вдивляючись у темряву на дорозі.
Тільки-но вони під’їхали і гер Отто припаркував авто, прибув і потяг.
— Я проведу тебе, — проказав він. — Їхатимеш у купе сама, тебе ніхто не турбуватиме. Провідник — наша людина. Розслабся і відпочивай. Зрозуміла?
— Так… — прошепотіла Едіт. — Усе зрозуміла.
— От і добре… Пішли.
— У вас майже півгодини… — провідник узяв із рук Едіт квиток, глипнув на нього, потім приязно усміхнувся і допоміг їй піднятися до вагону. — Щоб попрощатися, — додав він геру Отто.
— Чудово… — відповів той.
Знайшов її купе, відчинив двері і впустив Едіт поперед себе.
Вона завмерла, розгублена, збентежена, якась заніміла.
— Ну… Едіт… — тихо проказав гер Отто, зачиняючи за собою двері. — Що ще не так? Говори швидко.
До речі, у тебе ще є час передумати, вийти з потяга і пішки… до Відня. Бо назад я таку навіжену не повезу.
— Усе відбувається надто швидко… — сказала вона. — Я не встигла…
— Що? Послати телеграму батькам? — гмикнув він. — Не турбуйся, я зроблю це за тебе. Завтра. І не здумай слати їм листівки з Лондона. Ніхто не має знати, що ти там.