Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Едіт повернулася до свого дивного рятівника.
— І все ж таки — хто ви?
— Ти знаєш те, що маєш знати. Більше тобі нічого знати не потрібно, — відповів чоловік і його карі очі лукаво зблиснули. — Але якщо ти вважатимеш мене своїм янголом-рятівником, мені це леститиме.
— Ми ще побачимось? — запитала Едіт несміливо.
— А ти цього хочеш? — криво усміхнувся гер Отто. — Ні, не побачимось, — додав за мить. — Я й так із тобою занадто довго панькаюся.
— Може… ви якось приїдете до Лондона… — Едіт прикусила язика.
— Ну, ти геть дурненька… — гер Отто підійшов ближче й обійняв її за плечі. — Але… хто знає? Подивимось… як воно піде.
Він зробив рух, наче був готовий повернутися і йти собі геть.
— Зачекайте… — Едіт раптом упіймала його за руку.
— Що ще? — запитав він, зробивши крок до неї і опинившись занадто близько. У його карих очах знову зблиснув той самий лукавий вогник: — Хочеш мені віддячити за свій порятунок?
Вона нічого не відповіла.
— Просто будь у Лондоні хорошою дівчинкою, — сказав чоловік. — Цього з мене досить.
— То ми більше не побачимось? — знову запитала Едіт.
Він раптом обійняв її, притиснув до себе, накрив губами її губи. Його поцілунок пахнув м’ятною свіжістю, а шкіра — стриманим чоловічим парфумом. Від його несподіваних обіймів і пристрасного поцілунку Едіт завмерла.
— Ну… — прошепотів він їй у вухо, обдавши гарячим подихом шию. — У нас ще є трохи часу… Якщо ти хочеш саме цього…
У неї не було сил відповісти. Гер Отто потягнув край її спідниці вгору, притиснув Едіт усім тілом до стінки купе і взявся розстібати пояс на своїх брюках.
— Ну… Хочеш? — повторив він знову. — Не буду ж я тебе ґвалтувати…
— Хочу, — видихнула Едіт, сама дивуючись тому, що каже.
— Добре… — хрипко проказав чоловік. — Все одно ми більше ніколи не зустрінемось.
Його губи ковзнули по її шкірі, лівою рукою він досить вправно розстебнув ґудзички жакета, далі блузку, намацав під нею груди і до болю стиснув їх долонею.
Їй захотілося стати навшпиньки, дотягнутися до його губ і дивовижних карих очей поцілунком, та він випередив…
Вона незчулася, як знову опинилася ногами на землі, задихаючись від божевільної насолоди. Розхристана, знесилена, зі скуйовдженим волоссям, розстебнутою блузкою і задертою спідницею… Та їй було байдуже.
А він за якусь мить був знову бездоганно одягнутий, заправлений, наче нічого й не сталося.
— Оце так прощання… — видихнув гер Отто. Кинув поглядом на годинник. Вагон шарпнуло… — Будь розумницею, Едіт! — проказав, цілуючи її знову у губи. — Шкода… — проказав відривисто. — Можливо, ще побачимось. Колись. Пора…
Він зник за дверима, і вона не піднімалася, щоб визирнути у вікно.
З очей потекли сльози.
Вагон знову шарпнуло. Ще мить… і потяг рушив.
Вона плакала, сама не розуміючи навіщо.
Так-сяк поправила зачіску й одяг, попросила у провідника чаю з лимоном і трохи бренді. Потім ще трохи бренді і чаю.
До Лондона Едіт прибула, не пам’ятаючи особливо ні поїздки потягом, ні того, як пересідала на корабель у Дьєппі, ні того, як пливла через Ла-Манш до Нью-Хейвена. Усе робила механічно.
Вийшла з потяга якась задерев’яніла. У руках — маленька валізка з тим необхідним, що встигла зібрати вдома.
Куди йти? Що робити?
Її знудило просто на пероні, ледве встигла добігти до найближчої урни зі сміттям. Чи то від утоми, чи від надлишку емоцій… А якщо раптом… Та ні, не можливо так швидко…
Відчуття реальності повернулося разом із тягучим болем унизу живота. Дякувати Богу, у неї почалися місячні.
Зараз їй потрібно винайняти номер у готелі і привести себе до ладу. А завтра, коли вона виспиться і пообідає, підшукає собі житло. Пристойне, як радив її несподіваний коханець, гер Отто. І чекатиме, поки на неї вийде зв’язковий. Зробить усе, як він казав.
І все ж згадка про спонтанне, безсоромне єднання з гером Отто у потягу була дивно приємною. Приємною попри запізнілий страх завагітніти, емоційну втому й спустошеність, пронизливий біль через місячні, який спромоглася загасити склянкою міцного джину. З тією згадкою Едіт і заснула у скромному номері готелю.
А прокинулася іншою — оновленою, бадьорою.
Уже за кілька днів вона мешкала на одній із затишних зйомних квартир пансіону трохи північніше Бейсуотер-роуд.
Едіт не відчувала ні у чому потреби — коштів вистачало.
Ще за тиждень у Ріджентс-парку з нею зустрівся той, про кого їй говорив гер Отто — зв’язковий лондонської «нелегальної» резидентури, й Едіт Сушицька розпочала свою роботу на радянську розвідку.