Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Буркнула: «Фотографуйте, що хочете!» — і всілася на кривоногий стілець біля вікна, зосередивши всю увагу на латанні старого, побитого міллю жакета.
Едіт вже усе продумала. Почала з чоловіка на ліжку. На фото його можна було б видати за важкохворого. Так, це, звісно, брехня, але хто про те знатиме?
Далі перевела об’єктив на змарнілу сухотну жіночку, його дружину. Доречним виявився навіть окраєць на підвіконні, від якого господиня раз по раз відщипувала кістлявими пальцями, аби перебити апетит, поки не впорається із латанням.
Едіт тішилася: кілька таких знімків добряче розбурхають уяву цього жорстокого, черствого суспільства! І гер Айсман… можливо, він, нарешті, похвалить її… і зверне на неї увагу…
Ах, цей гер Айсман! Наче риба, що виринула із крижаної води — з такими ж холодними думками, холодним поглядом, холодною кров’ю. Природжений підпільник: стриманий, спокійний, врівноважений! Здається, його насправді нічого не хвилює, окрім справи. І як вона не намагалася привернути увагу гера Айсмана — все намарно.
Едіт у якусь мить відчула, що починає втрачати душевну рівновагу, шукати у собі ґандж, бо ж не може так бути, аби вона не викликала у мужчини навіть дещиці зацікавленості! Правда, втішало те, що зацікавленості гера Айсмана не викликала жодна особа жіночої статі у їхньому партійному осередку…
Провівши добру половину дня у наповненій важким духом оселі і ледве зумівши пояснити, хто вона і що робить, господарю, який прокинувся ближче до обіду і у самому спідньому накинувся було на неї з кулаками, Едіт відчувала, як і сама просякла тим смородом. Але для неї то було наче нагорода за працю. То вона зблизилася з народом, зрівнялася, стала наче на один щабель із тими, хто потребував її допомоги!
І хоч більшість цих бідарів виявлялися абсолютно непридатними до підпільної роботи, бо були цілковитими невігласами, неуками, злодійкуватими і непевними, вона вірила — ці люди усе ж становлять певну силу. Некеровану, шалену, брутальну… І якщо вдасться її спрямувати у потрібному напрямку…
Так, геру Айсману це 6, напевне, вдалося! І вона йому допоможе.
Вийшовши із хати, Едіт вирішила зробити кілька фотографій з вулиці. Однак вже за мить зрозуміла, що добряче спізнилася — сонячного проміння замало.
Та в оповитих тінню обрисах кособоких будівель могли виявитися свої особливості — той природній ефект, який би краще передавав увесь драматизм життя нужденних мешканців віденських нетрів…
Смурний серпанок, що тяжіє над їхніми долями, над їхнім майбутнім, якщо вони не спам’ятаються і не почнуть брати його у свої руки. Дуже символічно!
Тому Едіт із подвоєним ентузіазмом узялася до роботи.
Кароокий чорнявий поліцейський у лискучих черевиках та напрасованім строї виник перед нею, наче нізвідки… Він немов перелетів із ошатних, мощених віденських вулиць у це Богом забуте місце.
Дільницями, певно, уже пройшли чутки про якусь фройляйн, що швендяє нетрями у пошуках пригод і розказує злидарям, як змінить їхнє вбоге життя, фотографуючи їхні невмивані пики. Ото й, напевно, прислали — перевірити, що вона за одна.
Тим часом, поліцейський дуже повільно підійшов до неї, розглядаючи з усіх боків, наче дивовижу. Так, Едіт у своєму темно-сірому, добротного сукна костюмі й такому ж світло-сірому капелюшку і справді виглядала дивно серед бруду і злиденності віденських нетрів.
Даремно вона одягнулася так. Тепер він із першого погляду може зрозуміти, що Едіт не з тих ненормальних дівиць, які шукають пригод на свою гарненьку дупцю.
Вдала, що не помічає поліціянта, захоплена роботою. А він непомітно обійшов навколо неї коло, підійшов ближче, запитав:
— Ви тут самі, фройляйн?
— Так… — просто відповіла Едіт, не удостоївши поліцейського навіть поглядом, наче то саме він був відповідальний за увесь цей жалюгідний пейзаж навколо.
— Не боїтеся ходити сама до найпаскуднішого місці у Відні?
— Чого б це? — нахабно відповіла вона. — І у найпаскуднішому місці живуть люди.
— Так, фройляйн, люди… — терпляче продовжував поліцейський. — Однак більшість із них — покидьки суспільства, які не зупиняться ні перед чим… Вас можуть пограбувати, зґвалтувати, зрештою — просто вбити…
— Я працюю тут не перший день, і нічого такого, — врешті глянула вона на нього. — Вони — нормальні, звичайні знедолені люди… яким ця влада і ця країна…
Він усміхнувся.
— Отже, працюєте? — промовив трохи здивовано.