Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— А британський уряд? — запитала вона, трохи заспокоївшись.
— Ну, що британський уряд… Політика Британії дещо змінилася. Тепер вони мусять вважати на совєцьку Росію, загравати з нею, хоч і роблять, мабуть, для українців найбільше з усіх. Зрештою, якби твої співвітчизники Гарет Джоунз та Малкольм Маггеридж не підняли питання про замовчування голодомору… Проте оці недороблені гуманісти, — Марко наче виплюнув останнє слово, — Ромен Ролан, Бернард Шоу… Письменники, чорти б їх ухопили… кажуть, що їх не хвилює доля країни, яку вони не спроможні навіть знайти на карті… Вони, бачте, поборють ближче зло — гітлеризм!
— Який цинізм! — прошепотіла Елізабет.
— Навіть Гітлер, — продовжував Марко, — і той визнав голод в Україні реальністю. Як таке можливо, що цілий світ відвернувся від мого народу, народу, що мешкає у центрі Європи? Я після візиту Флемінга просто ошаленів. Подумав: треба порадитися з Коновальцем… Можливо, якісь публікації в пресі… Не можна сидіти, склавши руки! Флемінг пообіцяв, що поки я валяюся вдома, він промацає цю тему.
Ліза зітхнула.
— Любий мій, у тебе було таке важке поранення… Ти заледве видряпався після нього! І вже майже друга ночі… Давай спати… Ранок вечора мудріший, і… І я не хочу у нашому подружньому ліжку говорити на такі теми… — мовила вона. — Я просто не пущу тебе ні до якої Женеви! Самого… — додала за мить.
— Ага… — Марко, кривлячись від болю, витягнув з-під Лізи ковдру, вкрив себе і її аж до підборіддя, притягнув кохану до себе. — Ти не пускатимеш мене самого до Женеви, а я тебе — саму на роботу, — сказав із сарказмом у голосі. — Сидітимемо обоє вдома і милуватимемось одне одним! Ти, як жабка-холодушка, геть замерзла, аж гусячою шкірою вкрилася!
— Не заговорюй мені зуби, Марку. До Женеви я тебе самого не пущу! — Елізабет насупилася і вимовила зовсім тихо: — Або я поїду з тобою, або як мінімум допоки не одужаєш повністю — ніякої Женеви…
— Мовчи, жінко! — він проказав і аж сам розсміявся з того, як кумедно це прозвучало по відношенню до дружини-англійки. — До Женеви я таки поїду без тебе, ось тільки нехай завтра з Флемінгом переговорю. А ти… якщо хочеш ходити до свого музею на роботу — вдома бути не пізніше шостої. Tu m`as compris ma cherie?[7]
Ліза вже не протестувала. Маркові обійми забрали у неї силу щось доводити чи суперечити.
— Добре… — примирливо мовила вона. — Я намагатимуся бути тобі слухняною дружиною. Але я хочу бути поряд із тобою, розумієш? Там, де ти. Тобі ж не потрібна домашня курка? Ми ж разом можемо зробити значно більше, ось як тоді, у Тарноруді…
Він поцілував її; підборіддя, шию, груди…
У такі миті забував про біль і про те, що на болючу руку не може зіпертися, не може навіть зігнути її як слід.
— Лізо, чому ти так поспішаєш? Я ж обіцяв тобі — при нагоді поїдемо разом.
— Так, пам’ятаю, у Зальцбург, на курорт термальних вод, Бад-Гаштайн, щоб полікувати твоє плече. Марку, але ти зібрався не туди…
— Просто зараз у мене буде не та поїздка… — зашепотів їй на вухо.
— У Тарноруді теж була не та.
— Так я тебе туди із собою й не брав, — розсміявся стиха він. — Хоч, по правді сказати, якби не ти…
— Визнав-таки нарешті! — тріумфуючи, вигукнула Елізабет.
— Так я цього ніколи і не заперечував, — зітхнув Марко. — Просто не завжди можна робити усе, що заманеться, а ти любиш… поперед батька…
Вона не завжди розуміла значення тих його українських примовок, але знала — якщо вони не відзначаються делікатністю, то вже вірний знак — він майже погодився. Майже.
— Марку… тобі необхідна реабілітація, тобі треба долікувати плече, — гнула свою лінію. — Ти можеш спочатку приділити увагу своєму здоров’ю, а потім роботі та усім іншим справам? Заради мене і Маргарита?
— Лізо, я обіцяю тобі, що приділю.
— Коли то нарешті станеться? Ти, я бачу, хочеш догратися до гіршого, щоб рука відмовила?
7
Ти зрозуміла, моя люба?