Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Звичайно, Ліза обурилася, а Марко назвав вкрай ненормальним той факт, що батько його дружини мешкатиме у готелі замість того, аби провести якийсь час із ними, у комфортній домашній обстановці. Тож старого Сеймура, тільки-но він переступив поріг свого будинку, ніхто ні до якого готелю уже не відпустив.
І ось після вечері, чи як то водиться у англійців — пізнього обіду він сидів перед каміном у своєму домашньому кардигані і вдивлявся у вогонь так пильно, ніби читав у полум’ї лише йому одному зрозумілі таємні послання. Що він бачив у тому вогні? Своє минуле життя у цьому просторому домі? Втрачені шанси, розбиті надії? Образ жінки, яку шалено кохав, але стосунки з якою з легкістю проміняв на роботу?.. По суті, зрадив її кохання, не виправдав довіри, не зміг бути поряд із нею навіть в останні хвилини її життя!
Його раптом із головою накрив жаль за незворотністю того минулого, прожитого і пережитого.
На якусь мить Сеймуру здалося, що єдине, для чого насправді він повернувся на кілька днів до Лондона, — то це для того, щоб знову пустити під укіс майбутнє. Цього разу — майбутнє рідної доньки.
Це ж треба, як усе повторюється! Наче у долі не було інших варіантів, наче для цього розкладу не існувало інших карт…
Звісно, можна залишити усе як є і це майбутнє буде врятоване. Він збереже для Елізабет родину. А можна… одне слово його давньому другу, Селфріджу, і хто знає, чим усе обернеться!
Ні, він не хоче, щоб Ліз повторила материну долю.
До того ж Марко — інший, Марко не такий, як колись був він. У нього немає натури вовка-одинака. Для нього родина — те, заради чого він зверне гори, те, що додає йому наснаги і сили у найважчі миті… Марко не такий. Сім’я і робота для нього як два крила. А він, Річард Сеймур, прекрасно обходився і з одним.
Сеймур мовчав. Мовчав і Швед. Не хотів порушувати розмовою тиші. Пригадав, як тоді, у Стамбулі, Річард Сеймур сказав йому: «…Так буде не завжди. Роки йдуть, ви дорослішаєте, а потім… старішаєте, і згодом перетворюєтеся на літнього чоловіка — як я. З ревматизмом, поганим зором і сумними спогадами про свою бурхливу молодість. Але залишається ось що — розум! Тренуйте його, Марку! Не давайте себе перетворити суто у машину для виконання завдань. Навіть таких правильних, патріотичних. Думайте, аналізуйте і не запускайте себе ментально!»
Здається, думати і не запускати себе ментально — все, що він може у даній ситуації.
— Розповідайте, мій хлопчику, не мовчіть, — звернувся нарешті до Марка Сеймур. — Від самого вокзалу Ватерлоо, щойно ви мене зустріли на пероні, я помітив на вашому обличчі цю похмуру тінь. Ви хочете мені щось сказати. Я уважно слухаю. Хоч і здогадуюся, про що піде мова і що вас гризе.
— Та, пусте, — відмахнувся Марко. — Розберуся сам.
— Ні, сам ви не розберетеся, — заперечив Сеймур. — Бо, схоже, уже пішли думками у хибному напрямку. Власне, передчуваю, ви думаєте про те ж, про що я збираюся із вами поговорити.
Марко підняв здивований погляд на тестя.
— Ви зарекомендували себе дуже добре у Харбіні, Марку, — провадив Сеймур. — У МІ-6 високо оцінили вашу роботу. Про те я чув навіть у Стамбулі, лондонські друзі написали мені і я тішився, наче власному успіху. Тож вітаю, для нашої контори ви цінне надбання сам по собі, і якщо так піде і далі, то вас сприйматимуть як самостійного гравця, а не як «зятя Сеймура», за якого замовили слівце. Ба більше, ви повернулися живим, і я думаю, для моєї доньки й онучки це найголовніше за усі наші з вами шпигунські перемоги. Але, судячи з усього, зараз ви маєте зосередитися на тому, аби швидше одужати. Це головне завдання.
— Наче я того сам не хочу! — Марко з-під лоба зиркнув на тестя. — Однак суттєвих змін у своєму самопочутті я не спостерігаю, лікарі кажуть, що можу панькатися із цим плечем ще кілька років і намарно.
Сеймур знову перевів погляд на вогонь у каміні.
— Але це, на вашу думку, півбіди… Чи не так?
— Так… — продовжував Марко. — Зрештою, є банальна річ. Мені треба годувати мою сім’ю. Тож якщо я не придатний більше для служби, бо жодних новин з «Бродвей Білдинг» останнім часом не отримую, то статейками для «Обзервер», сидячи вдома, на життя багато не заробиш… Щоб робити якісну аналітику, треба бувати у відповідних місцях, де, власне, твориться політика, економіка.
— Ну, ну… — Сеймур похитав головою. — Це ви загнули, Марку. Який «Обзервер», які статейки? Знущаєтеся? Ви ж знаєте — то тільки ваша легенда. Після такого феєричного початку кар’єри у МІ-6?