Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
— Я не піду, — сказав Бача.
— Ти підеш, — відказав Сергій. — Тому, що війна не закінчиться найближчим часом, ти це знаєш. А ми тут поки що впораємось і без вас, — і до Морпєха: — Набирай номери резервістів, нехай пиндючать сюди. І для початку вивезуть контужений народ… А я спробую зібрати залишки наших військ і в штабі знайти для нас роботу…
За півгодини, пробившись через натовпи тітушок і гаїшників, «резервісти» на трьох машинах вивезли контужених. Сергій дав наказ знайти всіх бійців взводів, що, схоже, десь блукали по Майдану, шукаючи своїх. А сам пішов у штаб. Там було гаряче. Надійшла інформація, що тітушкам видали набої та автомати. Говорили то про триста, то про шістсот одиниць зброї. В штабі теж панували безладдя і невизначеність. Хтось пропонував відступити до Михайлівського собору, інші мовчали, очікуючи новин від політиків, котрі проводили консультації у Верховній Раді і АП. Сергій подумав, що тут не вистачає Морпєха з його схронами. Принаймні його ідеї були б тут оригінальними. При здоровому глузді, здається, залишався тільки Пастор. Сергій краєм вуха почув його слова: «Ми переможемо, залишилось кілька днів! Ми повинні залишитися на Майдані, по-іншому нам кінець, нас переб’ють як курчат! Всім слухатись мене!»
Коли одна людина взяла на себе відповідальність, інші охоче вирішили його у цьому підтримати. Тому скоро штаб запрацював.
Сергій доповів про захист барикади і втрати, але зараз це мало кого цікавило. Скільки залишилося і на що придатні бійці??? Коли доповів про десять-двадцять чоловік, йому наказали зайнятися ліквідацією постів тітушні довкола Майдану зі сторони боку Хрещатика і Володимирської, щоб відкрити доступ на Майдан машинам з бензином і шинами. А також постійно перевіряти горища будинків на наявність снайперів. Й одразу до його групи прикомандирували частину народу із розсіяних загонів, котрі базувалися в Жовтневому палаці, хоча більшість бійців перевели на останню барикаду, що залишилася з боку Європейської площі.
— Де нам прибитись? — запитав Сергій. — Потрібно якось розквартируватися: сон, чергування…
— Там, де вільно, — коротко пояснили йому. — Квартирмейстерів у нас немає.
— Можна зайняти якийсь бутік на Хрещатику?
— Зараз можна все. Тільки без мародьорки. Хоча господарі звідти давно все повивозили. Шукайте і знайдете. У вас максимум година на перегрупування. Бо зараз на Майдані таке почнеться… Одинадцять тисяч тільки беркутні! Навченої!
Сергій не втримався, щоб не вколоти:
— На цій блядській «ході» багато наших полягло? Багато не повернулося?
— Ніхто нічого не знає. Поки не повернулося більше половини людей… У деяких сотнях залишилось по тридцять бійців… Це була помилка…
— Це гірше за злочин: це помилка, — пригадав чийсь вислів і вийшов.
Сергій повернувся до своїх бійців. Він залишав вісьмох, а коли повернувся, знайшлись і «мирні ходоки».
— Пробач, командир, — сказав Борзий. — Добре, що ми тебе послухали і запланували відхід. Так і врятувалися. І ще трьох із собою привели. Вони хочуть до нашого взводу.
— Не проблема. В мене є на прикметі один магазинчик, нам потрібно там влаштуватися, поки якісь добрі люди не обжили його.
Саме підтягнулося підкріплення — «недобитки» з Жовтневого і «резервісти». А вже через півгодини вони влаштовували свій побут в колись гламурному дворівневому бутіку «Ля Муроль» біля пасажу. З «резервістами» повернувся і Бача. Сказав, що «нєхуй валяться, як нада воювать». Сергій призначив його старшим по «казармі», виділив двох бійців і наказав облаштувати побут, щоб хлопці могли відпочивати після рейдів.
За писаря — Заумний. Склав список вояків — суцільні позивні. Загалом — тридцять дев’ять. Розбили на загони по дванадцятеро. Призначив командирами загонів Десанта і Матроскіна. Перевірив екіпіровку. В усіх є броня, кийки, шість рацій. Морпєх встиг вихопити з полум’я, яке охопило намети, ящик з бімбами. Тут вони і згодяться. Яка не яка, а все ж таки ручна артилерія.
Навели радіозв’язок з новими позивними у штабі. Намітили маршрути патрулювання. Один взвод залишався у резерві…
На Майдані хтось виступав, потім співали гімн… а потім почалося бойовище. Мусора пішли в атаку. Запалали шини. Загриміли вибухи. За наказом «градоначальника» Макєєнка було повністю припинено роботу метрополітену. Київ паралізувало.
Затори, мусора, тітушня з автоматами і черги у крамницях. З полиць магазинів почали змітати сіль, цукор, крупи, борошно, олію, консерви. Вивозили кілограмами і центнерами — у кого які були можливості. Одразу стрімко підскочили ціни.