Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
У сповіді Я. Кривицького описані також останні дні П. Болбочана, жорстоке фізичне знущання з нього та смерть від руки М. Чеботаріва. За його словами, півчоти стрільців з охорони двічі відмовилися стріляти і «тоді розлючений начальник охорони Чеботарьов (соціал-демократ-марксист) добув «нагана» і двічі вистрелив полковникові Волбочанові в голову, по тому — вхопив агонізуючого за комір і поволік, копаючи ногами, до ями» 370.
Як секретар слідчої комісії П. Христюка, Я. Кривицький був в курсі всіх аспектів справи та допитів свідків. Він не міг не знати багатьох важливих деталей, що робить його свідчення особливо цінними.
Про судовий процес над П. Болбочаном згадував у своїй книзі «Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році» відомий український військовий діяч генерал Армії УНР М. Капустянський. Оцінюючи полковника, як «видатного військового діяча, щирого українця патріота, справжнього лицаря…, що умів тримати лад, дисципліну й правопорядок, чим дуже заімпонував Запорожцям, на чолі яких стояв з самого початку українського руху», генерал наголошував, що П. Болбочан був «недосвідчений в політичних інтригах» і «не розібрався в тогочасній ситуації». За його словами, вирок смерті було винесено й виконано, «не зважаючи на численні прохання, які надходили від 7-ої, 8-ої і частин 6-ої дивізії, командирів Запорізької групи полковника Сальського, отамана Коновальця та державного інспектора Запорізької групи Дерещука» 371. Він же подає деякі факти стосовно суду й виконання судового вироку: «Членами суду в більшості були агенти штабової сотні», «прокурором виступив «державний» літератор Петро Певний», «оборонцем призначено козака, хоч і з освітою» і т. ін.372
Подібні факти, які наводять у своїх спогадах і листах свідки подій та особи, причетні до справи П. Болбочана, повністю переконують, що полковника було засуджено судом, який складався з людей випадкових, без належної правової освіти. Суд був проведений з надзвичайним упередженням до підсудного, його метою було представити П. Болбочана політичним злочинцем, що готував державний заколот. На суді жодного разу не виступав захисник, не пролунало й слова про заслуги підсудного у справі захисту української державності. Все це ще раз підтверджує дум^у, висловлену М. Гавришком у рапорті до урядову УНР: «Подію зробили державним переворотом» (Док. № 62). Крім того, протягом двох тижнів очікуючи виконання смертного вироку, в результаті жорстоких фізичних тортур П. Болбочан збожеволів і присуд було виконано над ним вже майже непритомним. Призначені для виконання вироку козаки особистої охорони Головного отамана С. Петлюри двічі відмовилися виконати наказ, після чого полковника особисто застрелив начальник контррозвідки Дієвої армії УНР М. Чеботарів.
У подальшому, вже на еміграції, Б. Мартос у своїх спогадах, коментуючи розстріл П. Болбочана, на відміну від свідчень згаданих осіб, писав, посилаючись на твердження командира запілля полковника В. Павленка, який був присутній при виконанні вироку, що «розстріл відбувся так, як того вимагають військові правила» 373. На думку Б. Мартоса, прихильники П. Болбочана вигадали та поширили версію про божевілля засудженого перед смертю, щоб виправдати його поведінку на суді, де підсудний скомпрометував і себе, і людей, на яких посилався у своїх показаннях. Для доведення своєї позиції, Б. Мартос знову посилається на В. Павленка і стверджує,' що П. Болбочан під час страти «тримався негідно, не так, як личить старшині» 374.