Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

Протягом десятиліть пам’ять про свого командира зберігали тисячі запорожців — козаки та старшини Запорізьких дивізій, полків, сотень, які після тяжких боїв з більшовиками опинились у таборах для інтернованих та на еміграції. Ними була заснована комбатантська організація — Товариство запорожців, назване іменем полковника П. Болбочана. Сотник С. Цап писав, що вона виникла у 1920 р. в Україні, згодом її діяльність була поновлена у вигнанні. Першим головою товариства став полковник І. Дубовий — колишній командир 1-ї Запорізької стрілецької бригади, його заступником — підполковник С. Зощенко, командир 1-ї Запорізької гарматної бригади. Центральна управа товариства знаходилась у Парижі, філії працювали у Франції, Німеччині, Чехо-Словаччині і навіть у Маньчжурії, у міжвоєнний час — в Америці та Канаді. У Польщі діяльність товариства була заборонена, проте його члени входили до чехо-словацької групи. Товариство мало свій друкований орган часопис «Запорожець» 392. Членами товариства були переважно представники Українського союзу хліборобів-державників та гетьманських Січей в Америці та Канаді, у міжвоєнний час воно поповнилося за рахунок прихильників та членів ОУН.

Серед української спільноти на Заході неодноразово піднімалося питання реабілітації П. Болбочана та громадського суду над винуватцями його страти.

13 квітня 1934 р. у Празі з ініціативи Товариства українських правників та Товариства запорожців на спеціальному засіданні було розглянуто всі існуючі на той час в еміграції документи та заслухано свідків, причетних до справи. Під час слухань головували українські правники: професор О. Гайманівський, який виголосив основну доповідь, та професор