Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Прийшовши до печери, я побачив, що всі вже зібралися на сніданок; для мене залишили одне місце, посунулися також, щоб посадити незнайомця, зовсім не питаючи, хто він і звідки узявся. Такі вже звичаї іспанської гостинності, яких ніхто й ніколи не наважується порушувати.
Незнайомець накинувся на шоколад як людина, яка надзвичайно зголодніла. Ватажок циган запитав, чи то розбійники так сильно його поранили.
— Зовсім ні, — відповів я, — я знайшов цього сеньйора непритомним під шибеницею Лос-Ерманос. Ледь прийшовши до тями, він одразу щодуху почав тікати в поле; тоді, боячись, щоб він не заблудив у чагарниках, я погнався за ним і вже мав його схопити, як він упав. Причиною того, що він покалічився, є швидкість, з якою він тікав.
Почувши це, незнайомець поклав ложечку й, обернувшись до мене, дуже серйозно сказав:
— Ти неправильно висловлюєшся, сеньйоре, що, мабуть, є наслідком хибних принципів, прищеплених тобі в молодості.
Ви легко можете здогадатися, яке враження справили на мене ці слова. Проте я заспокоївся й відповів:
— Сеньйоре незнайомцю, можу тебе запевнити, що від юних літ мені прищеплювали якнайкращі принципи, які мені тим більш необхідні, що я маю честь бути капітаном валлонської гвардії.
— Я говорив, — перервав мене незнайомець, — про принципи, які склалися в тебе стосовно прискореного бігу по похилих площинах. Бо якщо хочеш говорити про моє падіння і подати його причини, то повинен узяти до уваги, що оскільки шибениця розміщена на підвищенні, то я мав бігти по похилій площині. Тому слід було прийняти лінію мого бігу за гіпотенузу прямокутного трикутника, один катет якого є паралельним горизонту, а прямий кут міститься між ним і вертикальною лінією, що веде до вершини трикутника, тобто до низу шибениці. Тоді б ти міг сказати, що мій прискорений біг по похилій площині так відноситься до падіння вздовж вертикального катета, як сам цей катет відноситься до гіпотенузи. І саме цей прискорений біг, оцінений таким чином, став причиною мого падіння, а не подвоєння моєї швидкості. Це, однак, аж ніяк не заважає мені вважати тебе капітаном валлонської гвардії.
Сказавши це, незнайомець знову зайнявся своєю чашкою, залишивши мене в непевності щодо того, як я маю поставитись до його доводів, бо я дійсно не знав чи він серйозно все це говорить, чи просто хоче з мене посміятися.
Ватажок циган, бачачи, що доводи незнайомця так мене обурили, вирішив змінити тему розмови й сказав:
— Цей шляхетний подорожній, який, схоже, чудово знає геометрію, повинен, мабуть, відпочити, тому сьогодні не слід настоювати, щоб він щось розповідав, і якщо товариство дозволить, то я займу його місце й продовжу те, що розпочав учора.
Ребека відповіла, що для неї не може бути нічого приємнішого, і ватажок почав так:
Якраз тоді, коли нас учора перервали, я розповідав, як тітка Даланоса прибігла з повідомленням, що Лонсето втік з Ельвірою, переодягненою хлопцем, і який страх охопив нас, коли ми про це почули. Тітка Торрес, яка втратила одразу і сина, і племінницю, поринула у щонайсильніший відчай; я ж, покинутий Ельвірою, вирішив, що мені лишається тільки стати віце-королевою або піддатися покаранню, якого боявся більше від смерті.
Я саме роздумував над цією жахливою ситуацією, коли гофмейстер сповістив, що все готово до подорожі, й запропонував мені руку, бажаючи звести мене по сходах. Моя голова так була заповнена необхідністю стати віце-королевою, що я мимовільним рухом підвівся з повагою, оперся на руку гофмейстера скромно, але не без гідності, а нещасні тітки, дивлячись на це, усміхнулися, незважаючи на весь свій неспокій.
Того дня віце-король не гарцював біля моїх дверцят. Ми застали його в Торквемаді біля дверей корчми. Милість, яку я виявив йому попереднього дня, зробила його сміливішим; він показав мені рукавичку, сховану на грудях, і, подавши руку, висадив з лектики. У ту ж мить він узяв мене за руку, легко стиснув її і поцілував. Мені було приємно, що сам віце-король так зі мною поводиться, і раптом я подумав про хльости, які обов’язково мали настати після всіх цих виявів глибокої шаноби.