Рукопис, знайдений у Сараґосі

Незважаючи на своє горе, я не могла утриматись від усмішки, читаючи цей сповнений шаноби лист від віце-короля. Разом із листом коррехідор вручив мені гаманець, у якій знаходилася сума, що назбиралася за ці роки в банку Асьєнто. Потім він попрощався зі мною, пішов на обід до алькальда і виїхав до Сеґовії. Щодо мене, то я весь це час простояла нерухомо, наче статуя, з листом в одній і гаманцем у другій руці. Я ще не отямилася від здивування, як увійшов алькальд сповістити мені, що він провів коррехідора до межі поселення Вільяка і тепер готовий до виконання моїх наказів, щоб замовити мені мулів, погоничів, провідників, сідла, харчі, одне слово, усе, що потрібно для подорожі.

Я покинула всі турботи на алькальда, і завдяки його старанням ми наступного дня вирушили в дорогу. Ніч ми провели у Вільяверде, а сьогодні зупинилися тут. Вранці ми прибудемо у Вільяреаль, де застанемо віце-короля, як завжди сповненого пошани і благоговіння. Але що ж я, нещасна, скажу йому? Що він сам скаже, бачачи сльози бідної дівчини? Я не хотіла залишати свого сина вдома, боячись пробудити підозри алькальда й парафіяльного священика, а крім того, не могла опиратися його палким проханням супроводжувати нас. Я переодягла його погоничем, і один тільки Бог знає, що тепер буде. Я вся тремчу, а водночас прагну, щоб усе відкрилося. Разом з тим, мені треба бачити віце-короля, я мушу довідатися, що він вирішив стосовно повернення спадщини Ельвіри. Якщо моя племінниця не заслуговує на те, щоб бути його дружиною, то я хочу, щоб вона пробудила в ньому турботу й здобула його заступництво. Але з яким лицем я в моєму віці посмію виправдовуватися перед ним за своє потурання? І якщо сказати правду, то якби я не була християнкою, я б воліла смерть замість тих хвилин, які на мене чекають.