Рукопис, знайдений у Сараґосі

Зі свого піддашшя я з надзвичайним задоволенням переконався, що Ельвіра була абсолютно байдужою до всіх виявів поклоніння і що вони їй навіть навівали нудьгу. Проте, з іншого боку, цей факт відбив у мене охоту примножити тлум її поклонників, тобто людей, які навівали їй нудьгу. Я вирішив спостерігати через вікно, поки не випаде краща можливість зав’язати знайомство, і якщо сказати вам правду, я покладав певні надії на бій биків.

Ти пригадуєш, сеньйоро, що я тоді непогано співав, тож не міг утриматись, щоб не дати почути мій голос. Коли всі залицяльники вже розходились, я сходив з піддашшя й під акомпанемент гітари найкраще, як умів, співав тірану. Я повторював це кілька вечорів поспіль і нарешті помітив, що ви розходитесь, лише вислухавши мою пісню. Це відкриття наповнило мою душу незрозуміло солодким почуттям, яке, однак, було ще далеким від надії.

Тоді я довідався, що Ровельяса вигнали до Сеґовії. Мене охопив розпач, бо я не сумнівався, що він закохається в Ельвіру. Мої передчуття мене не обманули. Гадаючи, що все ще знаходиться в Мадриді, він привселюдно оголосив себе кортехо вашої сестри, носив її кольори, а радше той, який він вважав її кольором, і одягнув у нього своїх слуг. З висоти свого піддашшя я довго був свідком цієї зухвалої зарозумілості і з радістю переконався, що Ельвіра оцінює його більшою мірою за його особистими якостями, ніж за тим блиском, який його оточував. Але граф був багатий, незабаром мав отримати титул ґранда, а що особливого міг я цьому протипоставити? Без сумніву — нічого. Я був настільки в цьому впевнений і при цьому кохав Ельвіру настільки самовіддано, що в душі навіть сам прагнув, аби вона вийшла за Ровельяса. Я більше не думав про знайомство й закинув свої чулі пісні.

Тим часом Ровельяс виражав свою пристрасть самими тільки люб’язностями й не робив ніяких кроків, щоб здобути руку Ельвіри. Я навіть довідався, що дон Енріке має намір виїхати до Вільяки. Я вже звик до приємності жити напроти його дому, тому й на селі хотів запевнити собі таке ж задоволення. Я поїхав до Вільяки, вдаючи лабрадора з Мурсії. Купив будиночок напроти вашого й прикрасив його за своїм смаком. Однак переодягнених закоханих завжди можна по чомусь пізнати, тому я вирішив привезти з Ґранади свою сестру й, щоб відвести будь-які підозри, видати її за свою дружину. Влаштувавши все це, я повернувся до Сеґовії, де довідався, що Ровельяс має намір влаштувати розкішний бій биків. Але я пригадую, що в тебе, сеньйоро, був тоді дворічний синок; чи не скажеш мені, що з ним сталося?