Рукопис, знайдений у Сараґосі

Дивна річ, але мій малий Лонсето також мав схильну до романтичності душу. Вони обоє прекрасно розуміли одне одного й приховували це від мене, що не вимагало від них великих зусиль, бо відомо ж, що стосовно цих речей матері й тітки є такими ж сліпими, як і їх чоловіки. Я, однак, здогадувалась, що вони мене дурять, і хотіла віддати Ельвіру в монастир, але не мала для цього достатньо грошей. Як виявилося, я не зробила саме того, що повинна була зробити, і маленька дівчинка, замість бути ощасливленою титулом віце-королеви, уявила собі, що вона нещаслива коханка, страшна жертва долі, знаменита своїми стражданнями. Вона поділилася цими романтичними думками зі своїм двоюрідним братом, і вони обоє вирішили захищати святі права кохання від жорстоких вироків призначення. Це тривало три роки й у такій таємниці, що я ні про що не здогадувалась.

Одного дня я застала їх у своєму курнику в найтрагічніших позах. Ельвіра лежала на клітці для курчат із хусткою в руках і заливалася сльозами; Лонсето стояв біля неї на колінах і теж щосили плакав. Я запитала, що вони тут роблять. Вони відповіли, що повторюють сцену з роману «Фуен де Росас і Лінда Мора[32]».

Цього разу я про все здогадалася і побачила, що з-під цих комедій починає пробиватися справжнє кохання. Я вдала, що нічого не помітила, але чимшвидше пішла до парафіяльного священика порадитися, що мені тепер робити. Священик, трохи подумавши, сказав, що напише до одного зі своїх приятелів, духовної особи, який зможе взяти Лонсето до себе, тим часом же порадив мені замовити молебень Пречистій Діві й добре замикати двері до спальні Ельвіри.