Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Тітка Торрес, пригадавши, що цей синок є тим самим погоничем мулів, якого віце-король мав намір послати на ґалери, не знала, що їй відповідати, й, діставши хустку, залилася сльозами.
— Пробач мені, сеньйоро, — сказав віце-король, — я бачу, що пробудив якісь болісні спогади, але продовження моєї історії вимагає, щоб я говорив про цю нещасну дитину. Пам’ятаєш, сеньйоро, він якраз тоді захворів на віспу, ти оточила його найніжнішою турботою, і я знаю, що Ельвіра також дні й ночі проводила біля ліжка хворого малюка. Я не міг утриматись від того, щоб дати тобі знати, що є хтось на світі, хто поділяє всі ваші страждання, і щоночі під вашими вікнами виспівував тужливі пісні. Ти, сеньйоро, не забула про це?
— Аж ніяк, — відповіла тітка Торрес, — я дуже добре все пам’ятаю і ще вчора розповідала все це моїй супутниці.
Віце-король продовжив свою розповідь:
— Усе місто було зайняте тільки хворобою Лонсето як головною причиною того, що відклали видовище. Тому, коли дитина одужала, радість була загальною.
Нарешті почалося святкування, яке недовго тривало. Перший же бик немилосердно скалічив графа й напевно убив би його, якби я тому не запобіг. Прохромивши шпагою шию розлюченої тварини, я кинув погляд на вашу ложу й побачив, що Ельвіра, нахилившись до тебе, говорить щось про мене з виразом, який наповнив мене радістю. Незважаючи на це, я зник у натовпі.
Наступного дня Ровельяс, трохи оговтавшись, попросив у листі руки Ельвіри. Вважали, що його освідчення не було прийняте, він же стверджував цілком протилежне. Проте, довідавшись, що ви виїжджаєте до Вільяки, я здогадався, що граф за своєю звичкою просто хвалився. Я теж виїхав до Вільяки, де став жити як селянин, сам ходив за плугом або принаймні вдавав, що працюю, бо насправді цим займався мій парубок.
Проживши так кілька днів, вертаючись якось за волами додому під руку з сестрою, яку вважали моєю дружиною, я побачив тебе, сеньйоро, разом із чоловіком і Ельвірою. Ви сиділи перед вашим домом і пили шоколад. Твоя сестра пізнала мене, але я не хотів, щоб мене викрили. Однак прийшла мені в голову каверзна думка повторити кілька пісень, які я співав вам під час хвороби Лонсето. Я все відтягав освідчення, прагнучи спершу упевнитись, що Ровельясу відмовили.
— Ах, ясновельможний сеньйоре, — сказала тітка Торрес, — нема ніяких сумнівів, що ти б дістав згоду Ельвіри, бо вона справді відмовила тоді графу. І якщо вона пізніше пішла за нього, то тільки тому, що мала тебе за жонатого.
— Видно, провидіння, — відповів віце-король, — мало інші наміри стосовно моєї недостойної особи. Бо й справді, якби я отримав руку Ельвіри, то хіріґуани, ассінібуани й аппалачі не були б навернені у християнську віру, а хрест, святий знак нашого спасіння, не був би увіткнутий на три градуси далі на північ від Мексиканської затоки.
— Можливо, — сказала сеньйора де Торрес, — але зате мій чоловік і моя сестра й досі були б живими. Однак не смію переривати продовження такої захоплюючої історії.
Віце-король продовжив такими словами:
— Через кілька днів після вашого приїзду до Вільяки спеціальний посланець з Ґранади сповістив мені, що моя мати смертельно хвора. Кохання поступилося місцем синовній любові, і ми з сестрою покинули Вільяку. Мати хворіла два місяці й віддала Богу духа в наших обіймах. Я відплакав цю втрату, може, надто коротко, і повернувся до Сеґовії, де дізнався, що Ельвіра вже є графинею Ровельяс.
Одночасно я почув, що граф пообіцяв нагороду тому, хто відкриє йому ім’я того, хто його врятував. Я відповів анонімним листом і подався в Мадрид з проханням надати мені якусь посаду в Америці. Легко отримавши її, я чимшвидше сів на корабель. Моє перебування у Вільяці — то була таємниця, відома, як я гадав, тільки мені й моїй сестрі, але наші слуги мають природжений порок шпигунства, який проникає в будь-які сховки. Один із моїх людей, якого я звільнив, виїжджаючи до Америки, вступив на службу до Ровельяса. Він розповів служниці дуеньї графині всю історію купівлі дому у Вільяці і мого прикидання селянином, служниця повторила це самій дуеньї, а та, сподіваючись на милості для себе, усе розказала графові. Ровельяс, зіставляючи анонімність мого листа, майстерність у бої биків і мій раптовий виїзд до Америки, прийшов до висновку, що я був щасливим коханцем його дружини. Я про все це довідався значно пізніше; однак, прибувши до Америки, я дістав лист такого змісту: