Тягар пристрастей людських

— Вам доведеться працювати цілий день, — попередив містер Ґудворсі, — але ввечері ми зможемо займатися власними справами, а Париж є Париж. — Він багатозначно вишкірився. — У готелі нас дуже добре приймають і годують, тож нам це нічого не коштуватиме. Найбільше я люблю поїздки в Париж за чужий рахунок.

Коли вони приїхали в Кале і Філіп побачив натовп носіїв, що активно жестикулювали, його серце затріпотіло.

— І все це насправді, — сказав він собі подумки.

У поїзді Філіп не міг відвести очей від країни за вікном; він захоплювався піщаними дюнами, їхні кольори здавалися хлопцеві найпрекраснішими на світі; а канали і довгі вервечки тополь просто зачарували його. Коли вони вийшли з «Gare du Nord»[118] і заторохтіли бруківкою у старому скрипучому кебі, Філіпові здалося, наче він дихає якимось іншим повітрям, таким п’янким, що хотілося кричати на повен голос. Біля дверей готелю їх зустрів адміністратор, приємний огрядний чоловік, котрий пристойно розмовляв англійською. Містер Ґудворсі був його давнім приятелем, тож їх зустріли гостинно, а дружина француза влаштувала обід у власному номері. Філіпові здалося, що він ніколи не їв нічого смачнішого за цей beefsteak aux pommes[119] і не пив такого нектару, як vin ordinaire[120], поставлене перед ним на стіл.

Містерові Ґудворсі, поважному сім’янинові з ідеальними принципами, столиця Франції здавалася радісним гріховним раєм. Наступного ранку він запитав у господаря, де краще подивитися на «солоденьке». Він неабияк насолоджувався поїздками до Парижа і казав, що вони не дають заіржавіти. Увечері, покінчивши з роботою та вечерею, чоловік водив Філіпа до «Мулен Руж» чи «Фолі Бержер». Насолоджуючись непристойностями, він блискав очицями, а його обличчя розтягала лукава хтива посмішка. Містер Ґудворсі навідувався до всіх барлогів, спеціально призначених для іноземців, а повернувшись, розпинався, що на націю, яка дозволяє собі таке, не чекає нічого доброго. Коли в якомусь ревю на сцені з’являлася майже оголена жінка, він підштовхував Філіпа ліктем і вказував йому на найпоказніших куртизанок, що прогулювалися залою. Чоловік показував хлопцеві непристойний Париж, але той дивився на все крізь полуду ілюзій на очах. Рано-вранці Філіп вибігав із готелю на Єлисейські поля і зупинявся біля площі де ла Конкорд. Був червень, і Париж сріблясто мерехтів у тонкому повітрі. Серце Філіпа сповнилося любов’ю до людей, і він думав, що нарешті віднайшов місце, де царює романтика.