Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
Можливо, Філіп міг звикнути, але було домовлено, що за рік він зможе покинути навчання, якщо робота не припаде йому до душі, та отримати назад половину платні. Він відчував, що здатний на щось більше, ніж додавати рахунки, і почувався приниженим від власної неспроможності впоратися з такими дрібницями. Вульгарні Томпсонові сцени діяли йому на нерви. У березні закінчився навчальний рік Ватсона, і Кері з жалем попрощався з хлопцем, попри те що той його не цікавив. Їх пов’язувало однаково неприязне ставлення інших службовців до тих, хто походив із трошечки вищого класу. Коли Філіп думав про те, що йому доведеться провести життя в товаристві цих зануд, у нього краялося серце. Він сподівався, що у Лондоні на нього чекає чимало дивовижних речей, але місто не дало йому нічого. Тепер Кері ненавидів його. Він нікого не знав і гадки не мав, як можна з кимось познайомитися. Він стомився від постійної самотності. З’явилося відчуття, що далі так жити неможливо. Уночі він лежав у ліжку і думав, як чудово було б ніколи більше не бачити те захаращене бюро і всіх його працівників, а ще покинути це сіре житло.
Навесні на нього чекало велике розчарування. Гейворд повідомляв про наміри приїхати на три місяці до Лондона, і Філіп страшенно хотів знову його побачити. Останнім часом він так багато читав і думав, що мозок аж кипів від ідей, які хотілося обговорити, але хлопець не знав нікого, кому б цікаві були такі абстрактні речі. Він збуджено чекав, що нарешті зможе досхочу наговоритися, і неабияк засмутився, коли Гейворд написав, що цьогоріч весна в Італії прекрасніша, ніж завжди, і він не може змусити себе поїхати геть. Він запитував, чому б Філіпу не навідатися до нього. Який сенс марнувати дні своєї молодості в бюро, коли навколо чекає такий чарівний світ? У листі було написано так:
«Дивуюся, як вам вдається з цим миритися? Тепер, згадуючи про Фліт-стрит та “Лінкольнз-Інн”, я здригаюся від огиди. Лише дві речі на світі роблять життя вартісним — кохання та мистецтво. Не можу уявити, як ви сидите в бюро, схилившись над гросбухом. А ви носите циліндр, парасольку і невеличку чорну валізу? Мені здається, що життя слід вважати пригодою, людині слід горіти яскравим, як дорогоцінне каміння, полум’ям і не ховатися від небезпек. Чому ви не поїдете до Парижа вивчати мистецтво?! Я завжди вважав, що у вас є талант».
Його порада збігалася з тим, що Філіп давненько вже обдумував мимохіть. Спочатку така перспектива його лякала, але він не міг забути про неї і після довгих розмірковувань дійшов висновку, що це єдина можливість вибратися зі свого жалюгідного становища. Усі навколо вважали, що у нього є талант; у Гейдельберзі знайомі захоплювалися його акварельними картинами, міс Вілкінсон не втомлювалася повторювати, що вони чудові; навіть на незнайомців на кшталт Ватсона його етюди справляли враження. А на Філіпа неабияке враження справила книжка «La Vie de Boheme». Він привіз її з собою до Лондона, і в найсумніші миті йому достатньо було прочитати кілька сторінок, аби перенестися на ті чарівні горища, де Родольфе та його друзі танцювали, кохали і співали. Філіп почав мріяти про Париж так само, як колись мріяв про Лондон. Картини були його пристрастю, то хіба він не зможе малювати не гірше за інших? У листі до міс Вілкінсон хлопець поцікавився, скільки йому знадобиться грошей, щоб жити в Парижі. Жінка відповіла, що йому цілком вистачить вісімдесяти фунтів, і поставилася до його проекту із захватом. Вона писала, що він вартий більшого, ніж гаяння часу в бюро. «Хто захоче бути службовцем, якщо може бути художником?» — театрально питала вона і переконувала Філіпа повірити в себе, адже це найважливіше. Однак за характером Філіп був обережний. Гейвордові добре було говорити про ризики — він мав триста фунтів на рік у золотих цінних паперах, а весь капітал Кері обмежувався вісімнадцятьма сотнями. Хлопець вагався.
Але якось одного дня містер Ґудворсі раптом поцікавився, чи не хоче він поїхати до Парижа. Фірма вела бухгалтерію одного готелю на вулиці Фобур-Сент-Оноре[117], котрим володіла англійська компанія, і двічі на рік містер Ґудворсі їздив туди з одним зі службовців. Однак цього разу його звичний напарник захворів, а всім іншим не дозволяла поїхати термінова робота. Містер Ґудворсі подумав про Філіпа — без нього легше було обійтися, та й стажування давало йому право на таку роботу, яка була однією з найбільших переваг професії.
117
Вулиця Фобур-Сент-Оноре знаходиться у VIII окрузі Парижа, відома насамперед тим, що на ній розташовуються державні установи, антикварні магазини, художні галереї. Тут розташовані Єлисейський палац, резиденція президента Франції, міністерство внутрішніх справ і багато модних магазинів найвищого рівня.