Тягар пристрастей людських

Ця думка нагадала юнакові про міс Вілкінсон. У спогадах не було нічого приємного. Прощаючись, вони домовилися, що вона писатиме йому до запитання на адресу поштового відділення у Чарінґ-кросс, поки Філіп не повідомить їй власну. Зайшовши на пошту, він отримав одразу три листи від неї. Міс Вілкінсон писала французькою фіолетовим чорнилом на блакитному папері. Філіп здивувався, чому вона ламає комедію і не пише англійською, а її пристрасні зізнання залишали його байдужим, адже занадто нагадували французькі романи. Вона прискіпувалася, що Кері їй не пише, і він відповів, що був зайнятий. Як розпочати листа, він не знав; не міг змусити себе написати «моя найдорожча» чи «кохана» і ненавидів звертатися до жінки «Емілі», тому врешті-решт написав «люба». Саме по собі це слово виглядало дивно і якось дурнувато, але Філіп його залишив. Це був його перший любовний лист, і хлопця хвилювала його недосконалість; він відчував, що має писати всілякі пристрасні слова про те, як думає про неї щодня, як мріє цілувати її прекрасні руки і як тремтить від однієї згадки про її червоні вуста. Однак йому заважала якась несподівана стриманість, і замість слів кохання Філіп писав про своє нове помешкання і бюро. Відповідь надійшла з наступною поштою, розгнівана, засмучена, повна звинувачень: як він міг бути таким холодним? Невже він не знає, що його листи для неї важливі, як повітря? Вона віддала йому все, що може дати жінка, і як він їй віддячив? Може, вона йому вже набридла? Філіп не відповідав кілька днів, і міс Вілкінсон засипала його своїми листами. Вона не може змиритися з його грубістю; вона чекала на пошту, а листа від нього так і не принесли; вона щоночі засинала в сльозах; вона виглядала такою розбитою, що всі це помічали. Якщо він не кохає її, чому не зізнається? Жінка додавала, що жити без нього не може, і єдине, що їй залишиться — вкоротити собі віку. Вона називала його бездушним, самозакоханим і невдячним. Усе було написано французькою; Філіп знав, що міс Вілкінсон уникає англійської, аби похизуватися, але однаково дивувався. Він не хотів завдавати їй болю. Незабаром міс Вілкінсон написала, що більше не може миритися з розлукою і влаштує собі на Різдво поїздку до Лондона. Філіп відповів, що тільки про це і мріє, але вже домовився провести свята у свого друга за містом і не має жодної можливості відмовитися. Міс Вілкінсон написала, що не хоче нав’язуватися йому, тим паче, що він, вочевидь, не бажає її бачити; вона образилася до глибини душі й не сподівалася, що він відповість такою жорстокістю на всю її доброту. Лист був зворушливим, і Кері здалося, що він побачив на папері сліди сліз, тож хлопець одразу написав імпульсивну відповідь, у якій запевняв, що почувається страшенно винним, і благав приїхати; але відчув неабияке полегшення, коли жінка повідомила, що не зможе нікуди поїхати на вихідні. Незабаром, отримуючи від неї листи, Філіп не на жарт лякався і не поспішав відкривати, адже знав, що прочитає там розгнівані звинувачення і жалюгідні скарги, від яких відчує себе справжньою свинею і однаково не розумітиме, в чому його вина. Він відкладав відповідь на наступний день, а тоді приходив черговий лист, де розповідалося, яка міс Вілкінсон хвора, самотня і знедолена.