Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
Повернувшись до бюро, він із болем слухав Ватсонові розповіді про коротенькі канікули. У них вдома гостювали якісь милі дівчата, і після обіду меблі з вітальні прибрали, щоби влаштувати там танці.
— Я танцював до третьої ночі й не знаю, як опинився у ліжку. Бачить Бог, я добряче набрався.
Кінець кінцем Філіп із розпачем у голосі запитав.
— Як люди у Лондоні знайомляться з кимось?
Ватсон здивовано і трохи зверхньо витріщився на нього.
— Ох, навіть не знаю, ти просто маєш знайомих. Якщо ходиш на танці, знайомих у тебе хоч греблю гати.
Філіп ненавидів Ватсона, та однаково віддав би що завгодно, аби опинитися на його місці. Старі почуття зі шкільних часів повернулися, і юнак намагався натягнути на себе чужу шкіру, уявляючи, як жив би, якби був Ватсоном.
38
Роботи наприкінці року було чимало. Філіп навідувався в різні місця зі службовцем на прізвище Томпсон і цілими днями монотонно вигукував суми, з якими звірявся його колега; а іноді йому доручали додавати цифри на довжелезних аркушах. У нього ніколи не було хисту до математики, тому справа просувалася повільно. Томпсона дратували його помилки. Колега був високим худорлявим чоловіком років сорока, з нездоровим кольором обличчя, чорним волоссям і кошлатими вусами; щоки в нього були запалі, а з обох боків від носа прорізалися глибокі зморшки. До Філіпа він відчував неприязнь через те, що той був учнем, міг викласти за навчання три сотні гіней і утримувати себе п’ять років — таким нескладно вибудувати кар’єру. А сам Томпсон, незважаючи на свою вправність і досвід, не міг навіть піднятися вище службовця із заробітком тридцять п’ять шилінгів на тиждень. Чоловіком він був сварливим, пригніченим великою родиною й обуреним удаваною Філіповою зверхністю. Він знущався над ним через те, що той був освіченішим, кепкував із його вимови, не міг пробачити йому акценту кокні та, розмовляючи, навмисно перебільшено перекривлював його. Спочатку чоловікова поведінка була просто непривітною та огидною, але, збагнувши, що Філіп не має хисту до бухгалтерської справи, Томпсон почав із задоволенням над ним знущатися; його атаки були грубими і дурнуватими, але зачіпали хлопця за живе, і той, захищаючись, поводився зверхньо, хоча зовсім не почувався кращим.
— Приймали зранку ванну? — цікавився Томпсон, коли Філіп запізнювався на роботу (його пунктуальності не вистачило надовго).
— Так, а ви хіба ні?
— Ні. Я ж не джентльмен, а простий службовець, і купаюся щосуботи ввечері.
— Напевно, тому в понеділок ви ще сварливіший, ніж завжди.
— Чи не могли б ви великодушно поєднати кілька чисел за допомогою простого додавання? Боюся навіть запитувати про таке у джентльмена, котрий знає грецьку й латину.
— Ваші спроби іронізувати не надто вдалі.
Однак Філіп не міг не помічати, що інші службовці (неотеси з мізерними зарплатами) були кориснішими за нього. Через нього навіть містеру Ґудворсі кілька разів бракувало терпіння.
— Вам уже дійсно час розумітися на справі краще, — казав він. — А поки що ви відстаєте навіть від посильного.
Філіп похмуро слухав. Йому не подобалося, коли його присоромлювали, і він почувався приниженим, коли якось, переписуючи копії рахунків, зробив усе так, що містерові Ґудворсі довелося віддати це завдання іншому службовцю. Спочатку робота цікавила своєю новизною і з нею можна було миритися, але тепер вона ставала нестерпною, а довідавшись, що не має до таких справ хисту, Філіп зненавидів її. Частенько замість того, аби займатися дорученою йому роботою, хлопець гаяв час, малюючи невеличкі картинки на службових аркушах для нотаток. Він зобразив Ватсона в усіх можливих позах, і той був уражений його талантом. Ватсону спало на думку взяти малюнки додому, і наступного дня він передав колезі похвали від своєї родини.
— Цікаво, чому ви не стали художником? — запитав юнак. — Щоправда, грошей цим не заробиш.
Так вийшло, що за кілька днів містер Картер обідав у Ватсонів, і йому продемонстрували намальоване. Наступного ранку чоловік викликав до себе Кері. Філіп бачив начальника нечасто і дивився на нього мало не побожно.
— Послухайте, юначе, мене не цікавить, чим ви займаєтеся у робочі години, але я бачив ваші малюнки на службових бланках, а містер Ґудворсі жаліється мені, що ви працюєте недбало. Ви ніколи не станете гарним бухгалтером, якщо спатимете на роботі. Це хороша професія, і нею займаються достойні люди, але для цієї професії, вам слід… — Він замислився, як вдало закінчити речення, але так нічого і не придумавши, повторив банальне «не спати на роботі».