Тягар пристрастей людських

— Господи, навіщо я з нею зв’язався! — зачудовувався Філіп.

Він захоплювався Ватсоном, який легко виходив із таких ситуацій. Юнак закрутив роман з актрисою із мандрівної трупи, і його розповіді на цю тему сповнювали Філіпове серце заздрісним захватом. Утім, згодом почуття молодого Ватсона змінилися, і одного дня він описав Кері їхній розрив.

— Я вирішив, що не варто з нею церемонитися, і прямо сказав: із мене досить, — вихвалявся він.

— І вона не влаштувала жахливу сцену? — поцікавився Філіп.

— Самі знаєте, без цього не обійшлося, але я одразу попередив, що такі штучки на мене не діють.

— Вона плакала?

— Почала, але я не зношу жінок, котрі ллють сльози, тому сказав, що їй краще забиратися.

З роками Філіпове почуття гумору робилося в’їдливішим.

— І як, забралася? — поцікавився він, усміхаючись.

— Ну, що їй ще залишалося, еге ж?

Тим часом надійшли різдвяні канікули. Місіс Кері хворіла цілий листопад, і лікар порадив їм із вікарієм поїхати на Різдво на кілька тижнів до Корнуелла, де вона змогла б відновити сили. У результаті Філіпу нікуди було податися, і він провів Різдво у себе в кімнаті.

Під впливом Гейворда він переконав себе, що свята о цій порі року вульгарні й варварські, тож вирішив ніяк не відзначати Різдво, утім, коли воно настало, навколишні веселощі справили на нього якесь дивне враження. Його господиня з чоловіком зустрічали свята у заміжньої доньки, і Філіп, не бажаючи завдавати їм турбот, попередив, що їстиме в місті. Опівдні він поїхав до Лондона і з’їв наодинці у «Ґетті» шматочок індички з різдвяним пудингом, а потім пішов на пообідню службу до Вестмінстерського абатства, оскільки однаково не мав чим зайнятися. На вулицях було майже порожньо, а нечисленні перехожі заклопотано поспішали — вони не гуляли, а йшли до чітко поставленої мети, до того ж майже ніхто з них не був сам. Усі ці люди здавалися Філіпові щасливими, а сам він почувався таким самотнім, яким не був ще ніколи в житті. Спочатку він збирався якось збавити час на міських вулицях, а потім повечеряти в ресторані, але не міг дивитися на радісних людей, котрі розмовляли, сміялися й веселилися, тому повернув у бік Ватерлоо, купив на Ватерлоо-Бридж-роуд шматок шинки і пиріжків з м’ясом та рушив назад до Барнса. Він поїв у своїй невеличкій кімнатці та провів цілий вечір із книжкою. Журба його була майже непереборною.