Тягар пристрастей людських

— Ну, я вже знаю, що не християнин, а тепер починаю сумніватися, що джентльмен, — бовкнув Філіп.

Сварка набирала обертів. Отримати свій невеличкий спадок Філіп міг лише за рік, а містер Кері обіцяв давати йому гроші на витрати лише за умови, що він продовжуватиме працювати в бюро. Філіп розумів, що, оскільки бухгалтерія йому не подобається, слід залишити її, поки ще можна забрати половину суми, внесеної за навчання. Вікарій і слухати не хотів. Філіп, втративши терпіння, казав образливі й жорстокі слова.

— Ви не маєте права викидати на вітер мої гроші, — сказав він нарешті. — Зрештою, вони належать мені, чи не так? Я не дитина, і ви не можете заборонити мені поїхати до Парижа, якщо я вже так вирішив. І не зможете змусити повернутися до Лондона.

— Усе, що я можу зробити, — це не дати тобі грошей, якщо ти не поводитимешся так, як я вважатиму за доцільне.

— А мені байдуже. Я вирішив їхати в Париж. Візьму і продам весь свій одяг, книжки і батькові прикраси.

Тітка Луїза сиділа поруч мовчазна й нещасна; вона бачила, що Філіп себе не контролює, і будь яке її слово розгнівало б його ще більше. Урешті-решт вікарій повідомив, що більше не збирається слухати ці дурниці, і велично покинув кімнату. Наступні три дні вони з Філіпом не розмовляли. Він написав Гейворду, попросив розповісти детальніше про життя в Парижі та вирішив їхати туди, щойно отримає відповідь. Місіс Кері невпинно думала про те, що сталося; вона відчувала, що Філіп ненавидить її за компанію з чоловіком, і ця думка завдавала їй болю. Вона любила племінника від щирого серця. Кінець кінцем жінка не витримала і заговорила з хлопцем й уважно слухала, поки він виливав свої скарги на Лондон, який його розчарував, і розпинався про свої амбітні плани на майбутнє.

— Можливо, у мене нічого не вийде, але варто хоча б спробувати. Я не можу виявитися більшим нездарою, ніж був у тому бісовому офісі. До того ж я відчуваю, що можу малювати. Знаю, що у мене є талант.

Тітка Луїза не була така впевнена, як її чоловік, що вони правильно роблять, забороняючи племіннику займатися тим, до чого він мав схильність. Вона читала про видатних художників, чиї батьки заперечували проти їхнього бажання вчитися, а потім життя показало, що це було безглуздям. Чому, зрештою, художник не може жити таким праведним життям на славу Господу, як аудитор?

— Я так боюся цієї твоєї поїздки в Париж, Філіпе, — сказала жінка жалісливо. — Якби ти вчився в Лондоні, все було б не так страшно.

— Якщо я хочу займатися живописом, до цього слід ставитися розсудливо, і лише в Парижі можна навчитися по-справжньому.