Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
— Ти візьмеш гроші, Філіпе? — запитала вона, ніжно погладжуючи його руку. — Я знаю, що ти можеш без них обійтися, але мені буде так приємно. Я завжди хотіла зробити щось для тебе. Розумієш, я ніколи не мала своїх дітей і люблю тебе, як власного сина. Коли ти був маленьким хлопчиком, я мало не мріяла (я знаю, що це нечестиво), щоб ти захворів і можна було піклуватися про тебе вдень і вночі. Але ти захворів лише один раз, та й тоді залишився в школі. Мені так хочеться допомогти тобі. Це єдина нагода, яка мені хоч колись випадала. І, можливо, одного дня, ставши видатним художником, ти не забудеш мене, бо пам’ятатимеш, що це я допомогла тобі зробити перший крок.
— Дуже люб’язно з твого боку, — сказав Філіп. — Я страшенно вдячний.
У втомлених тітчиних очах промайнула усмішка, сповнена незатьмареного щастя.
— Ох, як мені приємно.
40
За кілька днів місіс Кері пішла на станцію проводжати Філіпа. Вона стояла біля дверей вагона, намагаючись стримати сльози. Філіп був безтурботний і нетерплячий. Йому хотілося швидше поїхати.
— Поцілуй мене ще раз, — попросила тітка Луїза.
Він висунувся з вікна і поцілував жінку. Потяг рушив, а вона залишилася стояти на дерев’яному пероні невеличкої станції і махати хусточкою, поки він не зник за обрієм. На серці в неї лежав важкий камінь, і кілька сотень ярдів до будинку вікарія здавалися довжелезним шляхом. Природно, що Філіпові не терпілося поїхати: він був хлопцем, і майбутнє вабило його; але їй — їй довелося зціпити зуби, щоб не розридатися. Подумки вона помолилася Богові, щоби він захистив її хлопчика від усіляких спокус і дав йому щастя та добру долю.
Але Філіп і думати забув про тітку, щойно сів у вагон. Усі його думки були зайняті майбутнім. Він написав листа місіс Оттер — massière, для якої Гейворд дав йому рекомендації, і тепер у його кишені лежало запрошення на чай наступного дня. Приїхавши до Парижа, Філіп завантажив свій багаж у кеб і повільно потягнувся галасливими вуличками через міст і вздовж вузьких провулків Латинського кварталу. Він винайняв кімнату в «Готелі дес Ду Еколь» на зашарпаній вулиці неподалік від бульвару Монпарнас, звідки йому було близько до школи «Амітрано», де хлопець збирався навчатися. Швейцар відніс його багаж на п’ятий поверх і показав Філіпові крихітну кімнатку, задушливу, із зачиненими вікнами. Більшу частину її займало масивне дерев’яне ліжко з балдахіном із червоного репсу; на вікнах були штори з такої ж запорошеної тканини; комод водночас виконував роль столика під умивальником, і ще там була велетенська шафа в стилі, який зазвичай пов’язують з ім’ям доброго короля Луї-Філіппа. Старі шпалери давно втратили свої кольори — тепер вони були темно-сірими, і на них можна було роздивитися гірлянди коричневого листя. Філіпу кімнатка здалася оригінальною та чарівною.
Було вже пізно, але занадто схвильований Кері не міг заснути, тому вийшов на вулицю і рушив бульваром туди, де горіли вогні. Цей шлях привів його на станцію; площа перед нею була освітлена дуговими лампами і наповнена шумом жовтих трамваїв, що поспішали навсібіч; від радості Філіп засміявся. Навколо було кілька кафе, і, відчувши спрагу та палке бажання краще роздивитися натовп, хлопець сів за невеличкий вуличний столик у кафе «Версаль». Ніч видалася теплою, і всі інші столики навколо були зайняті. Філіп зацікавлено розглядав людей: ось невеличка родина, а онде кілька чоловіків у капелюхах вигадливої форми і з бородами гучно перемовляються та жестикулюють; поруч із ним сиділо двійко схожих на художників чоловіків із дамами, котрі, як здогадався Філіп, не були їхніми законними дружинами; а позаду голосно сперечалися про мистецтво американці. Юнак був схвильований до глибини душі. Він сидів там допізна, стомлений, але занадто щасливий, щоб поворушитися, а коли нарешті вклався у ліжко, спати не хотілося, і він ще довго прислухався до різноманітного паризького галасу.
Наступного дня приблизно о п’ятій годині він вирушив у напрямку Бельфорського лева[125] і на новій вулиці, що йшла вбік від бульвару Распе, знайшов помешкання місіс Оттер. Це була непримітна тридцятирічна провінціалка, котра намагалася вдавати з себе світську пані. Вона познайомила Кері зі своєю матір’ю. Філіп спочатку дізнався, що вона навчалася в Парижі три роки, а потім, що вона не живе зі своїм чоловіком. У невеличкій вітальні місіс Оттер висіло кілька портретів її роботи, і недосвідченому оку хлопця вони здалися надзвичайно майстерними.
— Цікаво, чи зможу я колись малювати так вправно? — зауважив він.
125
Бельфорський лев — монументальна кам’яна скульптура, символ французького міста Бельфор.