Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
— Ти нас ще хочеш? — запитав Алі, сідаючи на край ліжка.
Він говорив німецькою з приємним гортанним акцентом. Хозе теж присів і поклав свою руку на долоню Єгору. Вона була тепла і м’яка.
— Сьогодні у мене багато справ, хлопці, — зітхнув Єгор. — На жаль.
Він дістав з шухлядки тумбочки гаманець, відрахував гроші і дав одному й другому по п’ятсот євро.
— Е! — обурився Хосе, перерахувавши гроші. — Тут тільки п’ятсот! За дві ночі і за день — по шістсот!
— Так-так! — підтвердив Алі. — А ми ще й прибрали твою блювотину! Ти обригав учора весь коридор! По шістсот, не менше!
Єгор почервонів і ображено сказав:
— Я думав, між нами з’явились якісь почуття…
— Почуття коштують набагато дорожче, — посміхнувся білозубо Алі й обійняв за талію Хосе. — У тебе не вистачить на них грошей.
Єгор узяв гаманця, жбурнув їм ще по сотці та кинув:
— Більше я з вами не хочу мати справ. Ідіть геть!
— Ей, чувак, — заявив Алі, — це наша робота, у нас знижок немає… Що за образи маленького хлопчика?
— Ідіть геть! — відмахнувся від них, наче від надокучливих сортирних мух.
Вони взяли гроші, бубнячи щось сердите собі під носа, й вийшли.
— Такий ранок зіпсували, — сказав їм услід. — Підараси, що з них візьмеш?
Він подумки порахував свої витрати за два дні й трішки пожалкував, що розгулявся. Тільки за номер викинув більше тисячі євро. А що вже говорити про їжу і випивку з ресторану… Але… все ж стрес потрібно було зняти, навіть якщо його не було. Та й хлопчики… нічого такі… Вмілі.
Митись в душі було ліньки, він сполоснув пику, прополоскав рота, одягнувся і вийшов до сніданку. Віденські булочки, кава з молоком і планшет з новинами…
Єгор враз жахнувся тому, що побачив у стрічці новин: вони досі не зачистили майдан??? А він був переконаний, що вже зараз, у цю мить, він дізнається добрі новини! Через те два дні не вмикав ані телевізора, ні планшета. Просто відключився від інформації, щоб зараз прочитати гарні новини! Заради цього він витратив більше трьох тисяч євро! Йому здалося, що його десь обдурили та обікрали. Було бажання подати до суду і виграти його, і щоб суд примусив виплатити йому не тільки ці гроші, а й компенсацію… Хотілося кричати, вити, матюкатися і клясти всіх, хто довів його до цього! Батя! Це ж він, сука така з тим майданом мутив… Це він… В горло вчепитися падлі…
Єгор відчув, що його заносить у якісь нетрі, що він може не втриматись, зірватись, істерично заверещати… зібрався духом; добув із сумки пігулки, випив кілька, запив кавою і сів, скрутившись у позі немовляти над планшетом, щоб не закричати просто в кафе. Пігулки подіяли досить швидко. Приступ відпустив, стало легше. І головне: стало байдуже — до Майдану, України, до марно потрачених грошей.
Набрав Азарова, щоб дізнатися, що відбувається і чим це може закінчитись, але той не брав трубку. Спробував додзвонитись до його помічників, та ті теж «морозились».
— Підараси, — сказав на те Єгор. — «Нарву цвето-о-ов и соберу…» Тьху, вчепилося!
Частина п’ята
То були люди, яких ніщо в світі не могло вже спинити, ні обеззброїти, ні втихомирити. Молоді юнаки, підлітки, й старі батьки, і навіть дівчата, котрим у століттях не снилось ніколи таке життя, творили в загонах сувору помсту народу.