Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Далі мусора почали стріляти по них із дробовиків.
Вони відійшли у велелюддя та ревище Майдану з тлумаками, торбами і зупинилися, роздивляючись і міркуючи, що його робити далі… А Майдан немов очманів. Зі сцени щось волали лідери опозиції та Нищук. Сотні перегрупувалися і знову стали стійкою шеренгою поперек Інститутської. Інші поспішно монтували нову барикаду із залишків залізяччя, дротів, колод. Барикада на Хрещатику все ще була форпостом Майдану — беркутня з вевешниками навіть не намагалися її штурмувати. Зате взяли Український дім і майже без спротиву — Грушу. Комунальні служби почали наводити там свій порядок. Менти зупинились і не рухалися далі. Ще півгодини тому вони могли легко змести повстанців і не дати їм перегрупуватись, зібратися з силами. Що сталось? Яке диво їх зупинило? На це питання ніхто не давав відповіді.
Весь Майдан був у постійному русі й згори нагадував розбитий чоботом якогось варвара мурашник. Люди снували туди й назад із шинами, мішками, дошками, камінням, поверталися і знову кудись ішли, і знову поверталися… З боку Бессарабки на Майдан сходилися розсіяні повстанці. Вони були обсмалені, мокрі, закривавлені. Над’їжджали машини зі свіжою гумою та каністрами бензину. Багато людей залишало територію Майдану. На «далеких» барикадах майже не було охорони…
Серед цього хаосу виокремилися залишки двох взводів. Вони зупинилися посеред цього плину, розгублено роззираючись по сторонах.
Спалахнули запаси сала та смальцю в наметах і загорілися синім полум’ям, ніби це горів газ… Сало палало настільки жарким полум’ям що пропалило граніт.
Залишки цих взводів мали жалюгідний вигляд погорільців-торбохватів. Мишко важко сів на один із тлумаків і обхопив голову руками. Поруч із ним примостилися Бача і Малюк. Сергій кивнув до Заумного, якого не взяли гранати; він був свіжим, рухливим і діяльним:
— Приведи когось із лікарів, нехай подивляться, що з ними.
— Та все нормально… — пробубнів Бача, але вигляд у нього був зовсім не бойовий.
— Я не хочу вести своїх людей в етот піздорєз, — сказав Мишко. — З коктейлями проти гранат… Ето самоубійство. Ето вже не «Груша», пацани.
Додзвонився хтось із «резервістів». Він узяв трубку і сказав:
— Сидіть і чекайте…
— Ми не можемо, пацани гинуть! — кричав хтось у динамік.
— Сидіть і чекайте, — наказав він і відімкнув зв’язок.
— Хто? — поцікавився Сергій.
— Хуй його зна, хто-то із наших. Ждуть приказів… А я не хочу їх під це підставляти! — його наче заклинило.
Він дивився в одну точку і заперечно хитав головою. Ще годину тому він був готовий битись із мусорами до останнього, але зараз його дух підупав.
— Вони добровольці й мають право вирішувати самі, — заперечив Сергій.
— Ти вже одпустив пацанву на «мирну байду». Де вони? Ще живі?
— Да, ти правий. Треба подзвонити, що з ними.
Сергій набрав номер телефону одного, іншого, але з ними не було зв’язку. На Майдані взагалі був поганенький зв’язок. Час від часу чи то оператори, чи то спецслужби вимикали його.
Заумний привів лікарів. Ті почали оглядати хлопців, перевіряти їхні нервові рефлекси. Тут же робили уколи.
— Ви з якого пекла вийшли, синки? — запитав старий терапевт із сивими, обвислими вусами, міряючи пульс Сергієві.
— Це було не пекло, батьку, — відповів Сергій, — це було лише чистилище. Пекло у нас усіх попереду.
— Два дні ада, — пообіцяв пророче Мишко. — Два дні ада!
— Вам потрібен спокій. Треба відлежатись, подивитися, як будете почуватись… Без стаціонару і обстеження важко сказати, що з вами. Але зараз вам потрібен спокій.
— Який тут спокій?! — обурився Морпєх. — Мусорів треба хуярити!
— Ну, тут вибір у кожного свій, — розвів руками сивий лікар. — Або відлежуємось і залишаємося повноцінними членами суспільства, або йдемо хуярити ментів, і до кінця своїх днів залягаємо з болячками: інсультами й інфарктами.
— І альтернативи немає, — продовжив його думку Сергій.
— Так, особливо у вашого товстого командира, — кивнув на Мишка, котрий потихеньку відключався, просто сидячи на мішку. — А також у шановного Бачі, Малюка, Аліка, Литовця… Словом, легше перерахувати придатних до несення служби.
Сергій задумався. Глянув на хлопців, що запитально дивилися на нього і наказав:
— З цієї хвилини перебираю командування на себе. Всі, кого назвав лікар, повинні залишити Майдан…