Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999
- Автор: Снайдер Тимоті
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-245-4, 978-0-300-10586-5
- Переводчик: Антон Котенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999». Краткое содержание книги:
Наступної весни, у березні — квітні 1943 р., фактично всі українські поліцаї залишили німецьку службу і приєдналися до українських партизанів Української повстанської армії (УПА)[291]. Одним із їхніх головних завдань стало очищення Волині від поляків. Останні схильні приписувати успіх цієї операції УПА вродженій українській жорстокості, проте це радше було відлунням нещодавніх подій. Люди навчаються робити те, чому їх наставляють, і добре виконують те, що вже неодноразово проходили. Українські партизани, які масово винищували поляків у 1943 р., наслідували тактику, яку опанували під час участі в Голокості 1942 р.: ретельне попереднє планування та вибір місця, переконливе заспокоєння місцевого населення напередодні, несподіване оточення поселень, а потім — знищення людей. Цій техніці масових убивств українці навчилися від німців. Саме тому етнічні чистки, що їх здійснювала УПА, були настільки ефективними, а волинські поляки у 1943 р. були такими ж безпорадними, як і волинські євреї у 1942 р. Тому однією з причин початку кампанії проти поляків саме на Волині, а не в Галичині, було те, що тут українська поліція відігравала важливішу роль під час «Остаточного Розв'язання». Це пов'язує геноцид євреїв та винищення поляків, адже в такий спосіб пояснюється присутність на Волині декількох тисяч українців, які мали досвід геноциду. Однак чому українські націоналісти вирішили винищити поляків на Волині? Як трапилось, що люди з подібними намірами мали змогу віддавати накази про етнічні чистки поляків у 1943 р.? Якщо у 1942 р. українські поліцаї отримували від німців накази вбивати євреїв, тоді від кого вояки УПА, переважно ті самі люди, отримували накази вбивати поляків роком пізніше?
Деморалізація і знищення української та польської еліти були, напевно, найважливішою причиною українсько-польського конфлікту. Депортації та вбивства під час першої радянської окупації (1939–1941 рр.) обезголовили польське та українське суспільства. Проте найбільше від них постраждали поляки та євреї, бо серед українців тоді було ще багато неосвічених людей. Щонайменше 400 тис. громадян Польщі було заарештовано та депортовано з колишніх східних польських територій до Казахстану та Сибіру. Це були переважно державні посадовці та фахівці, внаслідок чого цілі населені пункти залишились без компетентних осіб та моральних авторитетів. 1939 року за наказом Сталіна НКВС замордував понад 20 тис. освічених поляків, полонених Червоною армією, зокрема, майже половину польського офіцерського корпусу. Близько 700–900 з них були євреями, що свідчить про те, що серед польських офіцерів були також особи єврейського походження. Ці злочини нагадують насамперед про розстріли в Катинському лісі, але людей знищували і в інших місцях. Під час відступу з Галичини та Волині у 1941 р. підрозділи НКВС розстріляли тисячі місцевих поляків, українців та євреїв[292]. Від 1939 р. на німецькому боці, в Генерал-губернаторстві, нацисти страчували польську інтелігенцію та ув'язнювали підозрілих українців. Німецькі репресії спричинили також злочини, які неможливо забути: наприклад, коли польські капо[293] вбили в Аушвіці двох братів лідера українських націоналістів Степана Бандери[294], або коли поляки знищили 394 лідерів української громади в Холмському повіті за їхню співпрацю з німцями. Як визнавали діячі ОУН, саме такі дії націоналізували україномовне населення регіону[295]. З іншого боку після вторгнення до Радянського Союзу в 1941 р. вже німці заарештували українську еліту Галичини та Волині, зокрема, й українських націоналістів. Десятки арештів викликало й проголошення оунівцями незалежності України у червні 1941 р. Окрім того, принаймні одного разу, радянські партизани спровокували німців на вбивство кількох сотень освічених волинських українців[296].
291
Дії УПА в 1943 році // Літопис УПА. — т. 2. — Торонто, Львів: Літопис УПА, 1978. — с. 225; Хвиля Герасим. В лавах УПА на Волині // В рядах УПА / Мірчук Петро, Давиденко В'ячеслав (ред.). — Нью-Йорк: Дніпро, 1957. — с. 30–32; Torzecki. Polacy і Ukraincy. — s. 235, 258.
292
Paczkowski Andrzej. Pol wieku dziejow Polski 1939–1989. — Warszawa: PWN, 1996. — s. 25–26.
293
Капо — наглядач бараку в німецьких концентраційних таборах часів Другої світової війни, якого призначали з числа в'язнів для нагляду за роботою інших. — Прим. перекладачів.
294
Motyka. ak bylo w Bieszczadach. — s. 89.
295
Садовий O. C. Куди прямують поляки? // Літопис УПА. — т. 2. — с. 52; Ільюшин. ОУН-УПА і українське питання. — с. 107.
296
Motyka. ak bylo w Bieszczadach. — s. 109.