Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999
Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

Электронная книга - «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999». Краткое содержание книги:

У своїй книзі відомий американський історик, професор Єльського університету Тімоті Снайдер досліджує феномен народження модерних націй. Книга починається з розгляду створення в XVI ст. Речі Посполитої — найбільшої держави ранньомодерної Європи. Наприкінці ж XX ст., яким і закінчується дане дослідження, землі колишньої Речі Посполитої поділили між собою держави, названі за націями: Польща, Україна, Литва та Білорусь. Відповідно до найпоширенішого на цей момент уявлення про національність, державні кордони мали охоплювати мовні спільноти. Яким чином з однієї ранньомодерної національної ідеї постали чотири модерні? Відповідь автора покликана привернути увагу як фахових істориків, так і людей, яким небайдужі питання власної ідентичності.
1 ... 80 81 82 83 84 85 86 87 88 ... 159
Перейти на страницу:
УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ТАКТИКА: ОУН(М)

Ознайомившись з обставинами та дійовими особами, варто зосередити увагу на часі. Після поразки німецьких військ під Сталінградом тактика етнічних чисток стала частиною стратегічного завдання ОУН(Б) — національного визволення. Щоб зрозуміти цю тактику, варто звернути увагу на дії ОУН(М), що саме в цей самий час відновила співпрацю з німцями; останні тепер відступали й були готові масово озброїти українців. Цим і скористалась ОУН(М). Майже 80 тис. українців, заохочувані мельниківцями та сповнені бажання уникнути роботи в Райху, добровільно вступили до лав дивізії СС «Галичина». З-поміж них лише 11 600 осіб зналися на військовій справі, а тому їм бракувало офіцерів. Сам митрополит Шептицький, відомий тим, що переховував євреїв, вважав, що дивізія СС «Галичина» могла стати основою нової української армії. Навіть його духовний сан, який Шептицький прийняв ще замолоду, не міг змінити його думки стосовно потреби держави у війську. Митрополит був братом генерала, який доклав зусиль до створення польської армії, що здолала спротив Західноукраїнської Народної Республіки у 1920 р. Саме тому Шептицький з власного гіркого досвіду розумів, що українська держава без війська неможлива. Підтримка ним створення української дивізії СС змушує зважати на засадничу проблему української стратегічної позиції та на безвихідні кроки, яким навіть толерантні особи знаходили виправдання[302].

Дивізія СС «Галичина» розпочала свою діяльність зі знищення кількох польських поселень взимку та навесні 1944 р. Найвідомішою її операцією стало спалення Гути Пеняцької в лютому 1944 р. та вбивство майже п'ятисот її мешканців[303]. Дивізію не залучали до жодної значної акції зі знищення євреїв, оскільки виконання «Остаточного Розв'язання» на той час уже було закінчено. Майже всіх євреїв Галичини та Волині було знищено протягом 1942 р.: переважну більшість волинських та частину галицьких євреїв вбили поодинці одразу біля їхніх домівок, або ж масово — в найближчих лісах та полях; решта євреїв Галичини загинули в таборах смерті Белжець, Аушвіц, Треблінка, Собібор, Майданек. Так скінчилась єврейська історія Галичини. Жодного єврея не лишилось не лише в таких великих містах, як Львів, а й у містечках на кшталт Бродів — колись найбільшого єврейського поселення в Галичині. Саме під Бродами в липні 1944 р. дивізія СС «Галичина» зазнала поразки від Червоної армії. Згодом її реорганізували, залучивши нових добровольців, і відправили до Словаччини та Югославії придушувати антинімецькі повстання; так українські націоналісти, які мріяли створити українську державу, за чужим наказом залишили власну батьківщину, щоб придушити подібні намагання інших. Багато хто з солдатів дивізії СС «Галичина» втік, чимало з них — до УПА ОУН(Б). З черговим відступом німецьких військ колабораціонізм ОУН(М) втратив свою стратегічну привабливість, швидко залишившись без підтримки. Коли ж сам Андрій Мельник почав шукати нових покровителів, його заарештувало гестапо.

До дивізії «Галичина» прикута особлива увага, оскільки СС була найжорстокішою організацією гітлерівської держави й головним організатором «Остаточного Розв'язання». Деякі українські націоналісти вбачають у дивізії інституційне втілення українських прагнень, а сьогодні, в незалежній Україні, уніформу вояків дивізії СС «Галичина» можна побачити у львівських музеях на виставках, присвячених українському націотворенню. Тисячам колишніх вояків дивізії вдалося здатись у полон американцям чи британцям у Німеччині. Ветерани дивізії в Італії уникли репатріації до Радянського Союзу завдяки зверненню по допомогу до польського генерала Владислава Андерса та Папи Пія XII. Подібні прохання були можливими лише через те, що ці люди були громадянами Польщі[304]. Отримавши після закінчення війни від західних союзників статус комбатантів, ветерани дивізії СС «Галичина» перебрались до Англії та Канади й десятиліттями захищали свої дії. Абстрагувавшись від питання колабораціонізму та націєтворення, потрібно зазначити, що роль дивізії в етнічних чистках поляків була незначною.

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ТАКТИКА: ОУН(Б)

Етнічні чистки поляків були справою рук ОУН(Б), що дійшла зовсім відмінних від ОУН(М) висновків після поразки німців під Сталінградом; тоді як мельниківці побачили в ній нагоду для продуктивнішої співпраці з Німеччиною, бандерівці відчули нагальну потребу в самостійній діяльності. Поворотним моментом для ОУН(Б) стала, напевно, зросла з лютого 1943 р. активність радянських партизанів на Волині[305]. Прагнучи згуртувати саме навколо себе всіх, хто був готовий виступити зі зброєю проти німецького панування, а також намагаючись залучити українських поліцаїв, які після поразки німців під Сталінградом були схильні кидати службу, в лютому 1943 р. ОУН(Б) розпочала власну партизанську діяльність. Вже в березні було створено УПА, якій ставилося за мету воювати з німцями, захищати українців від радянської влади та остаточно очистити Україну від поляків[306]. Тієї ж весни волинські поліцаї почали залишати свої пости, а ОУН(Б) відрядила на північ своїх командирів. Успіх галичан у створенні армії з волинян був першим свідченням того, що український націоналізм дедалі більше охоплював місця, які сьогодні ми називаємо Західною Україною. Протягом чотирьох років Волинь потерпала від політики: польські виступи проти місцевої Православної Церкви завершились лише після радянської окупації у 1939 р.; радянська влада залучила українців до місцевої політики, змушуючи створювати колгоспи; у 1941 р. їй на зміну прийшли німці, які, втім, залишили владу на місцях в руках українців. Як ми вже побачили, радянська та нацистська влади вишколили молодих українських поліцаїв, які навесні 1943 р. стали основою УПА на Волині. Отже, волинські українці були сполітизовані трьома стрімкими хвилями: польською, радянською та нацистською.

вернуться

302

Про набір див.: Armstrong. Ukrainian Nationalism. — p. 126–132; Косик. Україна і Німеччина. — с. 358; Torzecki. Polacy і Ukraincy. — s. 247. Про Шептицького див.: Stepien Stanislaw. Stanowisko Metropolity Andrzeja Szeptyckiego wobec zjawiska terroru polityckiego // Metropolita Andrzej Szeptycki / Zieba Andrzej (red.). — Krakow: Polska Akademia Nauk, 1994. — s. 110–118; Hirnyj Iwan. Moje swiadectwo // Ibid. — s. 207–210; Budurowycz Bohdan. Sheptyts'kyi and the Ukrainian National Movement after 1914 // Morality and Reality / Magocsi Paul Robert (ed.). — Edmonton: CIUS, 1989. — p. 63–64; Stehle Hansjakob. Sheptyts'kyi and the German Regime // Ibid. — p. 127, 137; Redlich Shimon. Sheptyts'kyi and the Jews // Ibid. — p. 145–164.

вернуться

303

Wladyslaw Filar, Michal Klimecki, Mychalo Szwahaluk. Chronologia wydarzen na Wolyniu i Galicji w latach 1939–1945 // Polska-Ukraina: rudne pytania. — t. 6. — Warszawa: Karta, 2000. — s. 110–165; Ільюшин. ОУН-УПА і українське питання. — с. 124–126.

вернуться

304

Torzecki. Polacy i Ukraincy. — s. 252.

вернуться

305

Постанови III Конференції Організації українських націоналістів самостійників державників (17–21 лютого 1943 р.) // ОУН в світлі постанов Великих Зборів. — ч. 1. — Б.м., 1955. — с. 81–83, 88. Польські дослідники можуть побачити зміни в II/1321/2к та II/1328/2к, AWKW.

вернуться

306

Омелюсік М. УПА на Волині в 1943 році // Літопис УПА. — т. 1. — с. 23–26; Волошин Ростислав. На шляхах збройної боротьби // Ibid. — т. 2. — с. 19–24; Лебедь. Українська повстанська армія. — с. 53; Вовк Олександр. Передмова // Літопис УПА. Нова серія. — т. 2. — с. XXXIX–XL. Див. також: Бульба-Боровець. Армія без держави. — с. 272; Filar Wladyslaw. Eksterminacja ludnosci polskiej na Wolyniu w II wojnie swiatowej. — Warszawa: Zaklad Poligrafii, 1999. — s. 37, 71; Niemcy a UPA: Dokumenty // Karta, 23 (1997). — s. 54–73; Piotrowski adeusz. Poland's Holocaust. — Jefferson, N.C.: McFarland & Co., 1998. — p. 246–247.

1 ... 80 81 82 83 84 85 86 87 88 ... 159
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)