Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

Варто ще раз наголосити на тому, що нацистська окупація Волині влітку 1941 р. стала вже другою за останні три роки спробою запровадити тоталітарні режими. Окупація вплинула на становлення багатьох молодих українців, хоча й не стала для них бойовим хрещенням у політиці. Після служби в радянській міліції у 1939 р. багато хто з українців вже у 1941 р. вступив до нацистської допоміжної поліції, де їх навчили звертати увагу на різницю між українцями та поляками як на класову боротьбу з національним розв'язанням — депортацією окремих соціальних класів, переважно поляків. Таким чином, з 1941 р. «Остаточне Розв'язання» змінило його учасників і перетворило українських хлопців з Волині на тих, ким вони ніколи не стали б за інших умов. Українці, які в 1941 р. приєднались до німецької адміністрації та німецької поліції, вчинили так з кількох причин: щоб продовжити роботу, яку вони вже вміли виконувати; щоб мати можливість впливати на залагодження власних справ; щоб красти майно; щоб убивати євреїв; щоб підвищити особистий статус; щоб підготувати подальші політичні дії. Оскільки українську державу ще треба було створити, а польську — лише відновити, українські націоналісти мали політичні підстави співпрацювати з німцями та заохочувати українську молодь вступати до нацистських органів влади. Однак у повсякденній практиці така співпраця націоналістів із нацистами не зовсім відповідала їхнім власним політичним цілям, до яких нацисти ставились негативно, а співпраця, зрештою, виливалась у вбивства євреїв, що було головною метою нацистської політики. Повторімо: найбільшою зміною у волинському суспільстві стало знищення 98,5% волинських євреїв[286]. Проте наша мета вимагає тримати в полі зору наслідки Голокосту для колабораціоністів. Саме нацисти навчили українських поліцаїв не лише володіти зброєю, а й ненавидіти євреїв. Саме в СС молоді українські новобранці здобували антисемітський вишкіл власною мовою[287]. Усвідомлюючи це, митрополит Шептицький написав Гайнріхові Гіммлеру листа з проханням не залучати українських поліцаїв до винищення євреїв. У листопаді 1942 р. він видав пасторського листа «Не убий!»[288] У посланні Шептицького, зачитаного з амвонів усіх греко-католицьких церков, йшлося про те, що жодна земна мета не може виправдати вбивць.