Острови шторму та смутку. Гадюка
- Автор: Хоган Бекс
- Серия: Острови шторму та смутку #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-551-9
- Переводчик: Віра Кошлата
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Острови шторму та смутку. Гадюка». Краткое содержание книги:
Однак головний Гадюка стає їй поперек шляху. Підступний і нещадний, він борознить океанські простори на кораблі, мародерствує і вбиває, лишаючи по собі тільки біль і страждання. У безкраїх океанських далях він — найнебезпечніший чоловік. І він — батько Мерріан. Її місія — захищати Острови. Та чи зуміє вона вистояти за них у бою, якщо доведеться пожертвувати своєю сім’єю, домівкою, коханим і, цілком імовірно, власним життям?
«Острови шторму та смутку» — епічний роман у жанрі фентезі з відважною героїнею, гострими дилемами і закрученим сюжетом!
А якщо це правда? Якщо я таки візьму на віру слова Ґрейс і Торіна й визнаю, що я — королівського роду, то чи зможу одного дня осідлати цих створінь, щоб помститися?
Я жадібно впиваюся читанням; ця кімната — бездонний колодязь знань, що тамують мою безкінечну спрагу. Кожен натяк на магію приносить мені радість і посилює жагу навчатися, відчайдушне прагнення здобути те, що мене зміцнить.
Я наче зачарована.
Кількома днями потому Ґрейс приносить мені м’ясний бульйон й переконує хоча б ненадовго вийти з печери.
— Гадаю, Торін вже жалкує, що показав тобі це місце, — жартує вона.
— Якби ж я змогла зрозуміти, що тут написано, — я показую їй сторінку. — Ти хоча б щось із цього розумієш? Гадаю, це давня мова, якою розмовляли Маги. Я розтлумачила деякі слова, але якби ж мені вдалося перекласти все повністю…
— Це історія, — каже вона різким тоном, — досить інформативна, однак про магію там майже не йдеться, а ти не Маг. Я розумію твоє бажання втекти від реальності, сховавшись у цьому колодці, проте не забувай, хто ти. І за що борешся.
Я відкладаю книгу, відчувши кусючу правду в її словах. Я дійсно жадала забути про все за межами цих стін, піддалася цій спокусі, тож від сорому в мене спалахують щоки.
— Є вісточка від Бронна, — каже Ґрейс уже лагідніше, — він запитував про тебе.
— І що ти йому відповіла?
— Правду. Сказала, що ти нещасна.
Я витріщаюся на неї, знову вражена її тонким сприйняттям. Я у захваті від стародавніх текстів, а вона все ж помітила мій глибокий смуток; похмурі кетяги печалі та страху.
— Не варто було… Він хвилюватиметься.
Ґрейс важко зітхає.
— Гадаю, йому варто тривожитися. Я тривожуся. З того часу, як ти встромила носа у книжки, я майже не бачуся з тобою. Я була переконана, що ти хочеш зупинити свого батька. Думала, саме тому ми тут.
— Так і є! — я враз розлютилася на неї. — Але вони зволікають, Ґрейс! Вони хочуть дочекатися свого проклятого часу, а я просто не можу сидіти склавши руки й дивитися на їхні самовдоволені пики, поки мій батько складає план нових звірств! — я глибоко вдихаю, намагаючись заспокоїтися. — Я думала, ти рада, що я вивчаю все, що стосується Західної спадщини.
— Не тримай мене за дурну, — відказує вона, — ти цікавишся магією! Зрештою, нічого нового. Можливо, у цьому моя провина, адже я підгодовувала тебе казочками. І все ж я знаю, чому ти постійно волочилася за Мілліґен і для чого тишком-нишком приносила мертвих пташок у свою каюту. Я не сліпа, Мерріан!
Мене так дивує те, що вона про все знає, що мало не захлинаюсь, я відповідаю:
— Я хотіла навчитися зцілювати…
— То ж бо й воно! Ти хотіла дізнатися, як зцілювати, а не як бути цілителькою. Не всі цілителі стали Магами, але всі Маги починали зі зцілення. А це означає, що ти — вже Маг, ким так хотіла бути. Ти просто цього не знала.
Я вражена її словами.
Ґрейс, зітхаючи, підходить до мене, сідає поруч і бере мене за руку.
— Немає нічого поганого в тому, що ти хочеш дослідити речі, яких поки не розумієш. Можливо, прийде день, коли ти станеш першим Магом нової ери, але зараз точиться війна. Мені потрібно знати, чи ти ще з нами в цій битві, чи загубилася десь у мріях.
Я закриваю очі й глибоко вдихаю. Клянусь, у цій кімнаті шугає магія. Чари враз заполонили мене, їхній шепіт відлунює найтемнішими закутками моєї душі. Та певна річ, Ґрейс має рацію. Не можна зволікати, і байдуже, що я хотіла б залишитися в цій кімнаті.
— Я тут, у цій битві… — ледь чутно шепочу.
Ґрейс міцніше стискає мою руку.
— Ти впевнена?
— Я тут, у цій битві, — цього разу слова звучать впевненіше, і в очах Ґрейс спалахують вогники.
— Добре! Бо ми без тебе не впораємося, ти нам потрібна!
Я знаю Ґрейс достатньо добре, щоб зрозуміти, яку вагу мають її слова, тож міцно-міцно її обіймаю.
— Ти мені також потрібна!
Раптом двері розчахнулися з такою силою, що ми обидві аж підскакуємо. Це Шарп — задиханий, очі широко відкриті.
— За мной! Швидко!
Ми з Ґрейс мчимо з ним похмурими коридорами.
— У чому річ? Що трапилося?
— Знову напад!
Мій проклятущий батько. Хоч я і мала щастя на якийсь час про нього забути, він, певна річ, не забував про мене ані на мить.
— Який саме Острів?
Шарп повертається і дивиться на мене; на його обличчі суцільний жах.
— Цей!
Поки я бігла до великої печери, Торін вже зібрав своїх людей. Біля одного з каменів сидить поранена жінка, і я кидаюся до неї перевірити, чи все з нею гаразд.