Острови шторму та смутку. Гадюка

Магія об’єднала всі Дванадцять Островів, а Маги ставали радниками обох Королівських родин. Так зберігався баланс.

Однак Східні та Західні Королівські лінії різнилися між собою.

Західна династія володіла природними магічними здібностями, тоді як Східні правителі не могли цим похвалитися. Тож Східний Король аж позеленів від заздрощів.

П’ятнадцять поколінь тому жив предок Торіна — справжній монстр. Ні, він зовсім не нагадував Ґормана із Заходу, що зажив поганої слави. Це був Давін зі Сходу.

Давін мало не до божевілля оскаженів через те, що не був наймогутнішою людиною на всіх Дванадцяти Островах. Він шаленів через те, що не мав магічної сили. В нього вселилася нав’язлива думка, що Ґорман та Маги повстануть проти нього і скинуть із трону. Тож він взяв і очистив Східні Острови від магії.

Тих зі Сходу, хто володів магічними здібностями, спіймали і вбили. Їх спалили заживо, аби згоріло все — навіть найменший натяк на магію. Однак деяким щасливчикам вдалося втекти на Захід. Тоді Давін відправив свою Гадюку, аби вбити Західну Королівську родину. Тоді Захід пав.

Маги, що вціліли, знайшли собі прихисток десь у руїнах Заходу, а Давін тим часом радів, що принаймні на його Шести Островах не зосталося жодного, хто міг зазіхнути на його володарювання. Він засвідчив, що не потребує магії, і більше не боявся Магів. Відтоді магія спить, і нема того, хто міг би її розбудити.

Не Захід розпочав війну. А Схід. А те, що правду так нахабно закопали в землю — не що інше, як зрада. Не знаю, що більше мені болить: те, що впродовж стількох століть Схід був позбавлений своєї магії, чи ж те, що Захід так підло осквернив саме той, хто вчинив це зло.

Наступне, що відкриваю для себе з-поміж прадавніх текстів — книги про магію. Беру першу з них і стискаю в руках, відчуваючи сумніви. Та звідкись я знаю напевне — вони чекали, що я їх знайду. І я розгортаю книгу.

Із благоговійним піднесенням починаю читати, жадаючи поринути в ці знання.

Зі схожою поспішністю, як тоді, коли досліджувала вовчицю, я поглинаю книжку за книжкою, прагнучи знайти ключ, що допоможе мені втримати у віжках силу, про яку я так мрію.

Річ у тім, що коли я вивільню магію, яка — знаю напевне ще з того дня на Квітковому Острові — тече у моїх венах, я зможу отримати шанс. Мій батько надзвичайно могутній, однак цей шанс… Він може зрівняти наші сили; це дасть мені можливість захистити людей… помститися за них.

Багато чого я не можу осягнути розумом, проте, наче губка, поглинаю все, що можу. Книга за книгою — всі вони містять згадки про океанських хижаків і про те, як їх використовували під час захисту Дванадцяти Островів. Що більше я про них читаю, то більше цікавлюся ними. Деякі уривки описують, як можна прикликати хижаків; дещо я можу перекласти, а дещо мені не під силу; є цілі пасажі із поясненнями, як Маги контролювали цих небезпечних істот, що служили їм, наче вірні собаки.

Здається, Ґрейс таки права — хижаки були якось пов’язані з Королівською родиною. Король чи королева таки керували хижаками, а їхня королівська кров — міцні узи, що скріпляють землю та океан. Узи, міцніші навіть за чари Магів.