Острови шторму та смутку. Гадюка
- Автор: Хоган Бекс
- Серия: Острови шторму та смутку #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-551-9
- Переводчик: Віра Кошлата
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Острови шторму та смутку. Гадюка». Краткое содержание книги:
Однак головний Гадюка стає їй поперек шляху. Підступний і нещадний, він борознить океанські простори на кораблі, мародерствує і вбиває, лишаючи по собі тільки біль і страждання. У безкраїх океанських далях він — найнебезпечніший чоловік. І він — батько Мерріан. Її місія — захищати Острови. Та чи зуміє вона вистояти за них у бою, якщо доведеться пожертвувати своєю сім’єю, домівкою, коханим і, цілком імовірно, власним життям?
«Острови шторму та смутку» — епічний роман у жанрі фентезі з відважною героїнею, гострими дилемами і закрученим сюжетом!
Я бачу його вперше в житті. Цілком ймовірно, що батько набрав нових найманців, тож біжу, щоб перевірити другого. А потім третього. І четвертого, поки не залишається жодного сумніву.
— Ґрейс! — гукаю я, — Торіне!
Врешті знаходжу Ґрейс — вона товче кийком черево ворога, — і притьмом підбігаю до неї.
— Ґрейс, це розбійники! Вони не Змії.
Усвідомивши мої слова, вона завмирає.
— Що?
— Я жодного із них не впізнаю.
— Але ж якого… — вона замовкає, збентежено придивляючись до їхнього вбрання.
— Він хоче, аби ми повірили, що це Змії; він хоче переконати нас, що він тут.
В її очах спалахує жах.
— Потрібно знайти Торіна!
Торін із тріумфальним виглядом захищає юрбу неозброєних людей, ми вже майже «перемогли».
Ми з Ґрейс підбігаємо до нього й відкриваємо жахливу правду. Такого повороту він точно не чекав. Однак Торін не усвідомлює всього лукавства мого батька.
— Для чого йому це потрібно?
— Щоб викурити нас — знайти нашу схованку.
Торін ураз збліднув.
— Нам слід повертатися в замок.
Він віддає чіткі накази своїм людям — одним рушати з нами, а іншим — залишитися тут й продовжувати оборону, а тоді ми знову біжимо. Моє серце шалено калатає, ледь не вистрибуючи з грудей, — так хоче дременути подалі. Я уявляю картину, яку побачу. Знаю, ми дістанемося надто пізно…
Ми підступаємо до замку, довкола панує мертва тиша, проте центральні двері відчинені — наче лиховісне запрошення зайти. Коли ж Шарп виринає із темряви, я розумію, що сталося дещо жахливе. З його ходи я певна, що він поранений. Торін кидається до нього — і кричить від жаху.
Шарп падає на коліна, показуючи рукою в бік великої печери, і щосили трусить головою. Коли він розвертається, на місці очей я бачу темні впадини. Кров стікає по його обличчю.
Я на мить завмираю, шокована побаченим. Стою і дивлюся, як Торін міцно стискає Шарпа в обіймах, але до горла підступає нудота, тому змушую себе рушити до печери. Що б не зробив мій батько, це все адресовано мені. Я повинна побачити.
Мене зустрічає моторошне видовище. До шести каменів прив’язано по людині. Це радники Торіна. В усіх перерізані горлянки. Шия Енока пошматована так, що його голова звисає, відкриваючи діру такої форми, що здається, ніби вона посміхається.
На решті каменях — також повідомлення; на четвертому і шостому намазані кров’ю хрести.
Повідомлення зрозуміле: два Острови пали, на черзі ще чотири. Батько лиш розпочинає дійство.
Ґрейс стоїть поряд, розглядає цю жахливу сцену.
— Відв’яжи їх, — кажу я надламаним голосом.
— Куди ти йдеш?
— Допомогти Шарпу.
Радникам я вже нічим не допоможу, а Шарп невимовно страждає, і хоч мені не під силу повернути йому зір, я принаймні полегшу йому біль.
Торін веде Шарпа у велику печеру, і я підбігаю до них.
— Заведімо його до лікарської кімнати, — я ніжно звертаюся до Торіна; на його очах бринять сльози.
Він ствердно киває, і ми ведемо Шарпа по коридорах. Десь на півдороги він непритомніє. Якщо б довелося, решту шляху я тягнула б Шарпа на собі, проте Торін зупиняється, бере Шарпа на руки й несе його, аж поки ми доходимо до лікарської.
Я перебираю всі баночки, допоки знаходжу жменю кори підводних дерев та хвойних коралів і розтираю їх. Почерпнувши дещо зі стародавніх манускриптів, я додаю до суміші дрібку дикого кореня та щіпку землі. Цей засіб має пришвидшити лікування. Довівши суміш до потрібної консистенції, змазую нею Шарпові западини, намагаючись не труситися, торкаючись м’якого желе, на місці якого колись були його очі. Далі перев’язую його голову мусліновою пов’язкою, аби в рани не потрапляв бруд. Знаходжу пляшечку снодійного настою і обережно підношу до його вуст.
Торін не відходить від Шарпа ані на мить. Він тримає його за руку, їхні пальці сплелися. Тепер я бачу, кому належить його серце.
Зробивши все, що могла, я сідаю напроти Торіна.
— Це моя провина… — промовляє він.
— Не твоя, — я ледь стримую сльози. — Це все — злодіяння мого батька!
— Мені слід було дозволити йому піти з нами, він хотів бути зі мною, — зламаний горем Торін піднімає на мене очі. — Я лише хотів, щоб він залишався в безпеці!
— Без сумнівів! Ти любиш його!
Торін киває, усвідомивши моє розуміння, і тепер його сльози течуть немов ріки.
Я ледь стримую лавину емоцій, що грозиться поглинути мене.
Я не можу втрачати пильність. Час для горювань ще не настав. Будь-які емоції зараз — егоїзм.
Ми із Торіном довго сидимо біля Шарпа. Ґрейс заходить лиш повідомити нам, скільки Королівських Охоронців убив мій батько.