Острови шторму та смутку. Гадюка

— Я не бачила доказів того, що вона існує.

Не знаю, навіщо брешу йому. Поки слова горобцями випурхують з моїх вуст, я відганяю подалі думки про те, що бачила з Томасом — тоді чистої води магія заструменіла перед моїми очима. А ще була магія землі, якій, завдяки Йорену, я колись відкрила своє серце — до того, як мій батько її дощенту спопелив.

— А я бачив! — промовляє Торін. — І все, що я про неї вичитав, лиш підкріпило мою віру. Лікувальні настої, які ми зараз маємо, — це ніщо порівняно з тим, що було раніше. Магія існувала на всіх Дванадцяти Островах, а не тільки на Заході, а Маги були найкращими порадниками королівської знаті. Але ми зруйнували все це, ми втратили цю частину своєї сутності — справжньої сутності, — каже він із пристрастю в голосі.

— Як ми це зруйнували?

— Гадаю, тобі варто самій це з’ясувати. А я скажу таке: щоб магія знову зародилася на наших землях, потрібна єдність. А ми вже стільки років роз’єднані, — Торін замовкає, а тоді спрямовує на мене свій чарівний погляд. — Видається мені, в тобі є щось алхімічне. Правду кажу? Тебе ж вабить та мізерна кількість магії, що залишилася, правда? Де б вона не причаїлася…

Я вражена, як вправно він мене «читає», тоді як він для мене — досі непрочитана книга.

— Мені під силу зробити лікувальну настоянку, — все, що видушую із себе.

— Читай книги, Мерріан! Досліджуй свою історію, а тоді — лише тоді — вирішуй, яким творити своє майбутнє.

— Гаразд! — киваю я. — Але не можу нічого обіцяти.

— Я й не прошу цього. Усе своє життя я силкувався звільнитися від тих, хто наказував мені, що робити і як поводитися.

Туга, яку я часто бачу в його очах, цього разу просто нестерпна.

— Твій батько — боягуз, — промовляю я, торкаючись його руки, — ти набагато сильніший за нього.

Торін бере мене за руку.

— Можливо… Але в дитинстві він бив мене, якщо я плакав; змушував повірити, що ніжність — це слабкість; він вчив мене, що любов — це недолік, співчуття веде до поразки, а доброта — марнота марнот. Я постійно його розчаровував, і хоч я аніскілечки не жалію про те, яким я є… Інколи правду несила знести.

Я стискаю його руку. Кому, як не мені, розуміти його почуття.

— Торіне, ти переконаєш його зректися престолу й справедливо правитимеш Сходом. Як твоя дружина і Гадюка, я завжди буду поруч і підтримуватиму кожен твій крок…

Я зупиняюся, намагаючись відігнати згадку про мить, коли давала йому обітницю, кохаючи іншого. Від думки про Бронна мені здавлює горло, тож силою змушую себе продовжити:

— Знову утвориться союз. Щоб встановити мир, нам не потрібен Захід.

Торін торкається губами моєї руки, а по його обличчю котиться сльоза.

— Як твій чоловік і союзник, я матиму за честь правити поряд із тобою.

Впродовж наступних декількох тижнів я з головою поринула у вивчення манускриптів.

Ґрейс іноді складає мені компанію, хоч знає, як я люблю залишатися наодинці, тож зазвичай навідується, аби лиш принести мені їжу та воду.