Острови шторму та смутку. Гадюка
- Автор: Хоган Бекс
- Серия: Острови шторму та смутку #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-551-9
- Переводчик: Віра Кошлата
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Острови шторму та смутку. Гадюка». Краткое содержание книги:
Однак головний Гадюка стає їй поперек шляху. Підступний і нещадний, він борознить океанські простори на кораблі, мародерствує і вбиває, лишаючи по собі тільки біль і страждання. У безкраїх океанських далях він — найнебезпечніший чоловік. І він — батько Мерріан. Її місія — захищати Острови. Та чи зуміє вона вистояти за них у бою, якщо доведеться пожертвувати своєю сім’єю, домівкою, коханим і, цілком імовірно, власним життям?
«Острови шторму та смутку» — епічний роман у жанрі фентезі з відважною героїнею, гострими дилемами і закрученим сюжетом!
Також вона запевняє, що у поселенні бій завершився, а ті солдати, що вціліли, залишаються там, щоби відбити можливу атаку.
Не думаю, що батько знову прийде. Якби він справді хотів мене вбити, то чекав би нас.
Ні! Він просто влаштував мені науку, нагадав, що сховатися нікуди — замовлення на вбивство радників успішно виконано.
Він тут добряче повеселився. Він захоче поласувати ще більшим та смачнішим куснем. А це означає, що мій час настав…
Вночі я сиджу із Шарпом, наново намащую рани маззю, перевдягаю його та напоюю настоями, щоб він втікав у глибокий сон, — і вибудовую свій план. Правду кажучи, він провальний — купа прогалин, і я не думаю, що з цього щось вийде. Однак іншого плану в мене просто нема.
І коли на небі сходить сонце — червоне, ніби пролита кров, я буджу Торіна, щоб розповісти йому про те, що збираюся зробити.
XIX
Завжди дивуватимуся, який ворожий Шостий Острів. Щойно подумаєш: «Не знайти на світі гіршої місцини, ніж ця», — як він одразу відкриває тобі ще якусь лиховісну грань.
Печера, в якій працює Бронн над своїм кораблем, захована так, що без провідника я сама ніколи б її не знайшла. Вхід до печери оскалюється зубами-сталактитами та сталагмітами, відлякуючи від печери всі кораблі, що минають її. Королівський Вартовий — мій провідник — веслує до входу з філігранною точністю; на його чолі виступили бісеринки поту, адже доправляючи мене сюди, він ризикує своїм життям. Коли ж я намагаюся підбадьорити його згадкою, що навіть більш габаритним кораблям вдавалося безпечно здолати цей шлях, він відповідає, що більшості з них пані Фортуна радше насолила, ніж допомогла. Це мілководдя аж кишить отруйною рибою-жалом, один укол якої вмить паралізує людину. Тож доводиться замовкнути.
Важко було залишати Торіна і Шарпа. Пояснюючи Торіну свій план, встигла приготувати настоянки та примочки для Шарпа, щоб він зайво не страждав від болю. Однаково на нас усіх чекає вдосталь болю.
Спершу Торін бурхливо розкритикував мій план і звинуватив мене в нерозсудливості. Я сперечалася:
— Нерозсудливість — це сидіти склавши руки. А так у нас з’являється шанс.
Зрештою Торін поглянув на мене: його смутне обличчя нагадувало гравюру, і я усвідомила, що він протестує не через саму ідею, а лише тому, що не хоче оплакувати мою смерть.
Я взяла його за руку.
— Ми все одно повсякчас у нього на виду, і цього разу він підібрався до мене впритул. Пригадуєш, колись ти говорив мені про наш обов’язок? Я — спадкоємиця Гадюки. Однак я — не мій батько. Я стану такою Гадюкою, на яку заслуговують Острови, я захищатиму їх. Навіть дорогою ціною.
Ми зустрілися поглядами. О, як я хотіла б розвіяти тугу в його очах… Та натомість я побачила, що вони аж палають рішучістю.
— Я теж не знехтую своїм обов’язком! Я не зміг захистити Раду, не зміг вберегти Шарпа, та я не дозволю страждати іншим. Я зроблю все, про що ти просиш.
Я міцно обійняла його.
— Дякую! — я дякувала не лише за його згоду, а взагалі за все, за те, що він є на білому світі.
Ми довго стояли так, відтягуючи мить, коли доведеться розлучитися.
Та на наші долі випали труднощі й небезпеки, і ми маємо гідно зустріти їх.
Останні слова, що промовив Торін мені услід, були такі:
— Я із честю битимуся з тобою пліч-о-пліч, моя подруго!
Ліхтарі освітлюють шлях, повертаючи мене в реальність. Відганяю важкі думки, і в моїй душі спалахує вогник щастя від того, що скоро я побачу Бронна. Неймовірно скучила за ним.
Попереду видніється корабель, і я швидко оцінюю, чи впорається він із завданням.
Коли ми наближаємося до нього впритул, мій провідник гукає екіпаж — і мені спускають мотузку, щоб я потрапила на борт. Поки пнуся догори, помічаю назву корабля. Мститель. Сподіваюся, що він таки відповідає своїй назві, адже саме це я і планую робити. Мститися за Східні Острови. Мститися за Йорена, Клару і Томаса. За Шарпа. За Енока, Лору та решту радників. За всіх полеглих на Четвертому. І на Шостому. Список нескінченний…
Бронн чекає мене на палубі, але вітається стримано — його погляд одразу зупиняється на діамантовій підвісці на моїй шиї. Він представляє мене екіпажу, а я намагаюся приховати, як сильно мене ранить його байдужість. Боюся, що втратила його назавжди. Але потім він запрошує мене у свою каюту, щоб обговорити деякі питання, і щойно ми опиняємося наодинці — двері наглухо зачинені, — він різко притягує мене до себе, і я розумію, що він поводився чемно з нареченою Принца лише на людях.