Острови шторму та смутку. Гадюка

Тож вони сядуть нам на хвіст. Ані ми, ані вони не знають цих вод — і саме тут ми зав’яжемо бій. Так, ми програємо. Однак ми ослабимо їх і, пожертвувавши своїм кораблем, відволічемо їхню увагу — тож вони не помітять, що до нас прямує корабель Королівської Флотилії на чолі з Торіном, який теж жадає помсти. За таких обставин та ще й у незнайомих водах батько ніяк не зможе прошмигнути повз цілісінький Флот.

Я усвідомлюю, що не виживу, і вже змирилася з цим. Моя місія — зупинити Гадюку і його терор. Я з радістю пожертвую життям заради цього. І я виконаю обіцянку, яку дала Кларі.

Я кажу це Бронну, і він бере мене за руку. Він повністю розуміє мене.

— Екіпаж має знати про всі ризики. Це винятково добровільна місія. Якщо хтось не захоче брати в ній участь, я не наполягатиму, — змушую себе дивитися йому в очі. — Це стосується і тебе також.

Тепер він усміхається, і ця усмішка випромінює любов.

— Хіба я можу відмовитися?

Відчуваю себе егоїсткою… Проте я так вдячна йому! Певна річ, я зовсім не хочу наражати Бронна на небезпеку, але й не хочу зіткнутися з цим усім одна-однісінька.

— Крім того, — додає Бронн, — якщо ти хочеш, аби «Мститель» якомога довше протистояв «Діві», тобі аж ніяк не обійтися без найкращого у світі моряка за стерном.

— Ой, не хвилюйся за це! Ґрейс вже погодилася пристати до нас, вона скоро прийде, — я намагаюся говорити серйозно, та наступної миті вибухаю сміхом.

Бронн вдає, ніби сильно образився, а потім обіймає мене. Ми стоїмо, думаючи про те, що чекає на нас. Тоді, спершись підборіддям на мою голову, Бронн зітхає:

— Час вирушати.

Покинувши його каюту-святиню, я дізнаюся про нові справи. Необхідно перевірити вітрила і снасті; прикріпити клоччя по швах обшивки, щоб забезпечити водонепроникність, тож тепер я сиджу зі смолою, латаючи знехтувані колись дірки. «Мститель» не в найкращій формі…

Майже весь екіпаж вирішує залишитися на борту — і я вражена їхньою хоробрістю. Цих людей з Королівської Флотилії мій батько тероризував місяцями. Вони довіряли йому, вважаючи союзником, а він нападав на них. Уже той факт, що вони готові йти в бій разом із Бронном та мною, красномовніший за будь-які завіряння про свою відвагу та віру в обов’язок. Я пишаюся, що стану до цього останнього бою поряд із ними.

Бронн відрекомендовує мене Ані — жінці-боцману з обвітреною шкірою, її очі аж сяють від захвату. Вона вітає мене так тепло, ніби ми — давні друзі, і хоч я обіцяла собі не прив’язуватися до людей з екіпажу, я одразу ж полюбила її.

Знайомлюся зі старшиною-керманичем Райнсом, завжди серйозним чоловіком, а ще з Гарлі — досвідченою вітрильною майстринею, чесною та прямолінійною.

— Твій батько — справжній диявол! — вигукує вона, потискаючи мені руку. — Сподіваюся, тебе викували зі сталі.