Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Цей напад на те, що пізніше вважалося пролетарською літературою, не міг бути непоміченим; дехто звинувачував Хвильового в поверненні до старих гріхів[578]. Однак він мав і захисників, таких як Скрипник, який протистояв спробам силоміць об’єднати всіх письменників у єдину організацію та підігнати під тип писаки, про якого казав Хвильовий[579]. Один із близьких партнерів Скрипника, голова філософського відділу Українського інституту марксизму-ленінізму Володимир Юринець дописував до «Літературного ярмарку» та був редактором одного його випуску[580]. Але в 1930 році такі речі вже не дозволялися, «Літературний ярмарок» мусив поступитися «Пролітфронту», останньому незалежному літературному починанню Хвильового.

«Пролітфронт» зовні був звичайним часописом, органом групи, що називала себе Об’єднанням студій пролетарського літературного фронту, і до якої увійшли колишні члени ВАПЛІТЕ. «Пролітфронт» опублікував «оголошення», що висловлювали вірність групи програмі партії та ідеології пролетаріату, присвячуючи себе «боротьбі з мистецтвом буржуазним, з ворожою нам ідеологією, в явних і прихованих формах, […] з націоналістичними проявами всякого гатунку»[581]. У самому часописі було багато критики націоналізму, особливо на адресу групи «Нова генерація», до складу якої належав історик-який-став-критиком Сухино-Хоменко[582]. Хвильовий, здавалося, знову змінив методи: він опублікував статтю, у якій засудив свої колишні помилки, і вступив до бригади письменників, що відвідували колгоспи. Такі партійні світила, як Косіор і Хвиля, висловили переконаність, що Хвильовий нарешті вступив до когорти радянських письменників. Наприкінці 1930-го, втім, «Пролітфронт» зазнав дошкульного нападу з боку критиків, пов’язуваних із Всеукраїнською спілкою пролетарських письменників (ВУСПП), яку підтримувала партія. На початку наступного року «Пролітфронт» ухвалив самокритичну резолюцію, саморозпустився та подав імена тридцяти п’яти членів, що були готовими вступити до ВУСПП. Вісімнадцятьох із них, включно з Хвильовим, було прийнято[583]. Хоча Хвильовий і далі публікував оповідання, його кар’єра як незалежної літературної потуги добігла кінця.