Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Куліш тісно співпрацював із Лесем Курбасом, який у маніфесті Молодого театру 1917 року проголосив потребу для України орієнтувати свою культуру на Захід набагато раніше, ніж це зробив Хвильовий. Курбас був лідером театральної трупи «Березіль» у Харкові в 1920-х. Його стосунки з Кулішем певним чином можна порівняти зі стосунками Чехова та Станіславського. Разом вони були головними новаторами в українському театральному житті, створюючи українську версію європейського експресіонізму[563]. Курбас, висвітлюючи свої ідеї в журналі «ВАПЛІТЕ», вимагав ясності та оригінальності, високого рівня культури[564] й «найактивнішого відношення до сучасности», виховання нового покоління на зміну пролетаріату; водночас він відкидав «картонних героїв», що виголошували шаблонні революційні фрази, та вимагав психологічної глибини персонажів[565].

ВАПЛІТЕ вплинула й на кіно завдяки Олександрові Довженку. Не рахуючи поезії Павла Тичини, робота Довженка залишається найвідомішою з усього, що створила ВАПЛІТЕ. За суб’єктивним рейтингом у тріумвіраті радянських кінематографічних піонерів її можна поставити між Ейзенштейном та Пудовкіним. Ранні фільми режисера, як зізнавався він у своїй автобіографії, зображували класові категорії, а не індивідів[566]. Проте Довженко міг мати драматичний вплив на конфлікт цих категорій. Наприклад, коли український учитель-нікчема, що став козаком, не зміг застрілити робітника-героя, дивлячись йому у вічі, робітник підходить до нього, бере пістолет і, дивлячись прямо у вічі, вбиває його. Ця сцена є в «Арсеналі» — його епопеї пролетарської революції. У ранішому трактуванні революційних подій на селі — фільмі «Звенигора» — йдеться про двох синів старого селянина, одного комуніста й одного націоналіста, що борються за таємничі скарби України. Пошуки цих скарбів націоналістом, незграбою, що наживається на старих легендах та козацьких символах, призводять до абсурдності, морального банкрутства та самогубства, тоді як комуніст розуміє: справжні українські таємничі скарби можуть бути відкриті соціалізмом, прогресом і технологіями. Зрештою, батько переходить на бік нової епохи, і це символізує відповідний перехід української нації. Повчальний тон сюжетної лінії фільму та образи персонажів, складна структура та незвичайне використання світла роблять його загальновизнаною класикою німого кіно. Мабуть, серед усіх членів ВАПЛІТЕ Олександр Довженко найпереконливіше ототожнював «чисте» мистецтво з «буржуазним»[567].