Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Тепер він носить на руках маленьку Марго і навіть може недовго писати.
У редакції «Обзервера» його уже почали тихо ненавидіти, та аналітичні статті авторства Алекса Мак-Міллана виходили справно, попри ті фізичні страждання і біль, яких вони коштували авторові.
А ще у Марка був святий обов’язок двічі на тиждень з’являтися з Флемінгом у богемному журналістському клубі та «світити фейсом» серед іншої журналістської та мистецької публіки, що збиралася тут хильнути бренді та потеревенити.
У тирі, куди якось вибралися з тим же незмінним Флемінгом, він спробував зробити кілька пострілів зі свого револьвера: віддача, примножена болем, шарпонула плече, аж у мозку закололо. Чорт! Так діло не піде…
Годинник у сусідній кімнаті пробив дванадцять разів.
Уже північ! Де її носить? Що за…
Марко обережно витягнув болючу руку, перевів погляд на стелю, прислухався.
Що за мара! Його вухо вловило ледь відчутний скрегіт ключа у замковій шпарині, легкий шурхіт внизу, у передпокої, а далі — певно, Ліза роззулася — легкі кроки по східцях.
Не минуло і кілька митей, як двері до спальні відчинилися. Ліза увійшла. Плащ на спинку крісла, сумочку — на туалетний столик…
Підійшла ближче до ліжка, кілька митей стояла, не відводячи очей від Марго і Марка.
Сіла на краєчок, провела рукою по його пораненому плечу, нахилилася, торкнулася вустами теплої щоки, ковзнувши подихом, що пахнув кавою і карамеллю, по обличчю.
Зітхнула.
— Ти знаєш, котра година? — питання пролунало з притаманним йому холодком у голосі. Значить, він дуже злий.
— Так, знаю. Уже за північ.
— Лізо, іще півгодини, і я почав би обдзвонювати лікарні, трупарні та поліцейські відділки Лондона.
Марко говорив надто спокійно.
— Маркусю… Пробач мені.
Вона його так називала, коли, бувало, проштрафиться. Так називала його мама, й Ліза перейняла собі це звертання.
Він поволі підвівся, кривлячись від усе ще відчутного болю у плечі, обережно взяв на руки Маргариту.
— Ти — мамура! — мовив, одначе дав Лізі поцілувати її у голівку, торкнутися її щічки вустами. Поніс до ліжечка.
Коли повернувся, Ліза вже сама розстебнула сукенку. За десять хвилин повернулася з ванної кімнати, з вологим обличчям, без фарби на губах. Від неї пахнуло ароматом неролі. Була зваблива, навіть занадто зваблива у шовковій комбінації, крізь мереживо якої проглядали її спишнілі після народження Марго груди.
Марко, не говорячи ні слова, влігся. Хотілося звично закинути руки за голову, спостерігати, як Елізабет розчісує волосся перед дзеркалом, як знімає комбінацію, йде, нага і прекрасна, оповита легкими флюїдами парфуму, до нього у ліжко.
Плече боліло. Рука видавалася важкою, ніби з чавуну.
Ліза підійшла з іншого боку ліжка. Шовкова комбінація кольору соковитого смарагду мерехтіла у світлі нічника, струменіла по її тілу, наче була зроблена з води. Вона лягла поверх ковдри, присунулася ближче до нього.
Марко стулив очі. Та коли її пальчики лягли йому на груди — не стримався, накрив її руку своєю.
— Ти дуже на мене сердишся, Маркусю? — запитала вона тихо, майже притулившись вустами до його вуха.
Він неохоче випростав руку, так, щоб Ліза могла покласти голову йому на здорове плече.
— Чи дуже я серджуся? — перепитав він тим своїм голосом-холодком. — Та я лютую, Лізо! — проказав, притулившись губами до її чола.
— Маркусю… — знову прошепотіла вона. — Обіцяю! Таке трапилося вперше і востаннє!
— Звісно, що востаннє.
— Марку! — вона благально подивилася на нього, майже впритул наблизивши вуста до його вуст.
— Що? — проказав він.
— Ну, прошу тебе… не сердься! Я не збиралася затримуватися до пізньої години, так сталося! Вибач! Вибач мені! Це ж єдиний раз, це справді більше не повториться.
— Звісно, що не повториться! Я просто забороню тобі ходити на ту роботу і на тому все скінчиться.
Він глибоко вдихнув, скривився від болю, що різонув десь глибоко у правій легені. Обійняв її вже ніжніше і здоровою рукою пригорнув до себе.
— Лізо, я ж не самодур, я розумію твоє бажання виходити в люди, бажання займатися улюбленою справою. Мені подобається те, що ти чогось прагнеш, чимось цікавишся… Я люблю тебе за те, що ти не така, як усі інші жінки. Мені була потрібна саме така як ти. Зрештою, ми ж вирішили, що ти працюватимеш. Але, може, поясниш, як мені розуміти оце? — вказав кивком голови на годинника, маючи на увазі пізню годину її повернення додому.
— Марку… Я поясню.