Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Однією з головних у романтизмі, як відомо, була проблема героя і вітчизни (масової свідомості), що аналітично осмислювалася на реалістичній стадії. Поема Франка «Мойсей», виразивши співвідношення індивідуальної та масової свідомості, пропонує українську модель розв’язання цієї едіпової ситуації всупереч російській імперській.

Образ народу в ній на початку виходу з колоніальної неволі нагадує фройдівський образ первісної орди, а тому з’являється як несвідоме «кочовисько ледаче». Усвідомленням мети наділений лише Мойсей. На довгому шляху до обітованої землі народ зневірився, не слухає «батька» Мойсея і молоде покоління, яке представляють «сини» Авірон і Датан. Осміюючи пророчі слова Мойсея, що кличуть у невідоме майбутнє, молоді проводирі закликають народ до «матеріальної свідомості»: жити просто, годувати кіз, кувати коней і т. п. Реалістичні слова «молодих» цілком зрозумілі для народу, на відміну від романтичних закликів Мойсея. Усвідомлюючи заклики Вищої волі, творчих сил «самого Єгови», Мойсей передчуває страшне майбутнє, яке чекає народ, коли той відмовиться від Богом вказаного шляху. Тому він пророче попереджає: «Бережіться, а то Він до вас / Заговорить по свому, / Заговорить страшніше сто раз, / Як в пустині рик грому»[458]. Мойсей звертається передусім до мужчин, називаючи їхні амбівалентні вчинки (коли спочатку вони пішли за ним, а потім відмовляються від цього) подібними до несвідомого жіноцтва[459]. Тобто він звертається до їх духовної мужності, непохитного Над-Я. Але молоді Авірон і Датан підбурюють народ на батьковбивство. «Рад я знать, чия перша рука / Підійметься на мене…»[460], — передчуваючи свою смерть від непокірних «синів», Мойсей звертається до «дітей безумних», нагадує сюжет казки, яка виражає не інфантилізацію народу, а глибоку мудрість його душі. Мойсей повертає народу казку, витлумачуючи її, тобто стаючи аналітиком цієї втраченої народної мудрості.