Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Зіставляючи в одній сцені світобачення москаля й української жінки, Панас Мирний зосереджує увагу на поверховому веселому погляді москаля на світ і глибокому похмурому погляді української жінки. Коли подруга повії Христі Марина запитує москаля, кому він віддає свою душу: Богові чи чортові, при цьому «глибоко-глибоко» заглядає йому в очі, то москаль, не задумавшись, відповідає: «Зачем Богу? Богу еще успеем, а черт к нашему брату не пристанет. Вот маладушке какой — самый раз!»[447]. Але згодом москаль, пригадуючи погляд Марини, задумується і жаліється Христі: «Хорошая эта баба, Марина… Совсем хорошая, вот только хохлушка… Иной раз такое скажет — никак не разберешь»[448]. Оця незбагненність української жінки багатократно увиразнюється у повії, яка пройшла через пекло страждань, багато пізнала. Вона переживає тотальну втрату своєї національної моральної душі, тому з психічної пустоти являються їй страшні видіння, криваве зарево пожежі нагадує Христі про Страшний суд, ніби «сам луципір виліз з пекла і став коло неї…»[449].
У другій половині XIX ст. українські письменники невтомно сигналізують про втрату у національній моделі буття духовної мужності, яка була стійкою, виробленою віками, об’єднувальною системою моральних цінностей. Прикладом цього історико-літературного дискурсу є і проза І. Нечуя-Левицького, яка зосереджує увагу на втраті батьківського авторитету, що веде за собою сімейну анархію («Кайдашева сім’я», 1878). Загалом комічність батька — характерна ознака колоніального українського світу[450]. Першим батьківську комічність українського світу Нечуя-Левицького піддав психоаналізу В. Підмогильний, невиправдано пов’язавши аналеротичну фіксацію з самим Нечуєм-Левицьким[451].
Анальність вперше тотально проявляється в українській літературі в несвідомій котляревщині, коли та імітує імперські перверсії. Тому маргінальний анальний характер негативно осмислювався в українській класичній літературі, особливо на едіповій позиції. Послідовним критиком її був П. Куліш. Анальна інфантильна фіксація викликає критичне тлумачення і у прозі І. Нечуя-Левицького. Про це, наприклад, свідчить роман-хроніка «Хмари», в якому проти морального мазохіста Павла Радюка постає ерогенний мазохіст — «маргінал», штукар і веселун Ковінько, на якого «часом находить якийсь нервовий пароксизм жартів», у цьому стані той не може втримати себе і втрачає контроль над власною розгнузданою інстинктивністю. Ковінько вважає, що потрібно покінчити із серйозним стилем і для розвитку сучасної національно-освітньої справи писати комічну (веселу) книгу для народу. Радюк у цій стратегії несвідомої котляревщини правомірно бачить загрозливу інфантилізацію для національного характеру, до якої штовхає імперська перверсивна структура.
Монотеїстичний заповіт у поемі «Мойсей» І. Франка
Вершиною національного пошуку батьківського коду мужності у психоісторії української класичної літератури є творчість І. Франка, а її символічним втіленням — поема «Мойсей» (1905), в якій поетично виразився національний синтез романтизму і реалізму, що характеризує українську класичну едіпову позицію. Порівнявши чоловічі образи героїв, які символізують стан національного Его у психоісторії української літератури — Енея Котляревського, кобзаря Шевченка, аристократичного гетьмана Якима Сомка Куліша і Мойсея Франка, можна зауважити, що розвиток національної свідомості закономірно вивершився у мужньому оптимістичному пророцтві. О. Кобилянська правомірно означила психожанр «Мойсея» І. Франка як пророцтво для українського народу[452].
447
Там само. — С. 602.
448
Там само. — С. 603.
449
Там само. — С. 552.
450
Див.: Зборовська Н. Український світ Нечуя-Левицького: гендерний підхід // Н. Зборовська, М. Ільницька. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків. — Львів, 1999. — С. 54—72.
451
Підмогильний В. Іван Левицький-Нечуй. Спроба психоаналізи творчости // История психоанализа в Украине. — Харьков, 1996. — С. 280.
452
Див.: Кобилянська О. Пророцтво // О. Кобилянська. Твори: У 5 т. — К., 1963. — Т. 5. — С. 204—205.