Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Якщо національне братовбивство породжує своєрідного «москаля-чарівника»[440], який приїжджає «розвеселяти» понуре українське село, то іншого роду продовженням цих «веселощів» є роман «Повія» Панаса Мирного: роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» образно подає пропащу українську мужність, «Повія» — пропащу українську жіночість в умовах російського посткріпацтва.

Психологічна основа російського імперського суспільства, тобто ерогенний і амбівалентний садомазохізм, сприяє розвитку проституції. Про цю суспільну тенденцію, жертвами якої є українські дівчата, сигналізує класична українська література, починаючи від Т. Шевченка, у творчості якого образ покритки займає центральне місце. Те, що цей образ аналітично осмислюється на новій реалістичній стадії психоісторії, цілком закономірно. У романі «Повія» розпуста і розвал сім’ї — типове суспільне явище посткріпосницької Росії. Характерно, що після ліквідації кріпацтва «повій тих наплодилося»[441]. На цьому тлі немало заможних українських сімей, позбавлених органічної духовності, морально розпадаються на основі деградації батьківської фігури: заможний Грицько Супруненко кидає сім’ю і йде до сільської шлюхи Ївги у пошуках ерогенної насолоди, крамар Загнибіда вбиває свою дружину через сексуальну пристрасть до молоденької наймички, багатий Колісник бажає вдома також мати повію, а тому «купує» Христю тощо.

Радянське літературознавство проводило паралель між «Воскресінням» (1889) Льва Толстого і «Повією» Панаса Мирного (перші частини роману видруковані у 1883—1884 рр.), як правило, ототожнювало їх соціальну проблематику[442]. Психоаналітична інтерпретація виявляє характерну відмінність між російською проституткою й українською повією (на цю відмінність вказує і вербальна психосемантика). Російська проститутка — це «падшая женщина», яку романтично «воскрешає» письменник своєю абстрагованою еротичною проекцією. Як писала Р. Люксембург, російський художник «бачить у проститутці не «падшу», а людину, душа якої, страждання і внутрішня боротьба вимагають від нього, художника, найглибшого співчуття. Він облагороджує проститутку, дає їй вдоволення за вчинене над нею суспільством насилля… він увінчує її трояндами і підносить… із чистилища розпусти і душевних страждань на вершину моральної чистоти й жіночого героїзму»[443]. Тобто мова йде про романтизовану проекцію, але в російській проститутці немає того, що є в українській повії, — семантики неприкаяної національної душі. У створеному Панасом Мирним образі присутня ця психічна метафізична сутність: «Повія… Повія… як вітер віється по полю, як птиця носиться по вітру, так вона по білому світу»[444]. Погляд і сміх української повії — це «непевний сміх, нестямний регіт: так сміється само лихо або почуття його»[445]. Морозом обдає, насторожує Христя не менше, ніж Чіпка, невипадково вона так само впадає у страхітливі стани самозаглиблення, що граничать з божевіллям[446].