Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Так було відновлено органічний український політичний ідеал в контексті загальнолюдських цінностей, який орієнтується на сім’ю та родину. Це психоісторичне відновлення національного ідеалу завдячувало фольклору, який зберігав материнсько-батьківський код. Адже культ рідні, який поширюється на найдальші родинні кола, був основою обрядів української святої Вечері, на якій здавна ідеалізували сім’ю, родину, зверталися до Бога з молитвою на їх захист. «Рідня в гармонії й любови, — писав К. Сосенко, — це святість, це боже улюблене місце; тому на збірну святу Вечеру прибувають небесні гості — сам Господь посеред небесного блеску, місяць і сонце й усе небо»[475]. Саме на цій сімейно-родинній основі української традиції був змодельований народний ідеал святого Збору як політичного ідеалу, що формував загальнонаціональну свідомість політичної незалежності. Закономірно, що монотеїстична ідея у староукраїнській дохристиянській релігійності також закодована в українському фольклорі. «Можна би сказати, — стверджував дослідник української старорелігійної ідеології К. Сосенко, — що в українських дуалістичних переказах про почин світа є властиво глум з дуалістичної ідеольоґії. Її приймає нарід немов силоміць накинену, а критикує її та висміває; коли насупротив — ідеольоґію монотеїстичну зберігає в святочних різдвяних піснях, колядках; дорожить нею як святощею; творить з неї святочний культ, — недоторкану святість і заповіт»[476].
Дискурс національної родинності був також характерний для європейського аристократичного тлумачення літератури, що складався в класичному періоді. Так, Е. Золя ставився до своїх предтеч — Стендаля та Бальзака — в дусі подібної духовної родинності: Бальзака називав засновником новітньої літератури, «батьком нашого натуралістичного роману», а Стендаля — «одним із наших учителів». Подібно письменники формували символічну родину в українській класичній літературі, відстоюючи органічні установки національної аристократії. Це дає підстави назвати їх архетипними письменниками.
Конструктивне розв’язання едіпового комплексу в кінці XIX ст. відкривало Україні духовну перспективу «дорослого», тобто державницького, життя. Адже розвиток чоловічого національного Его у класичній українській психоісторії досяг бажаної в онтогенезі мужності. Це означало також, що перед наступною стадією розвитку у психоісторії буде стояти питання про його синтез з національним жіночим Его.
Цілком логічно, що на новому етапі актуальним стане «архетип» Лесі Українки або український жіночий психотип, що не відбувся в класичній літературі, оскільки позиція Марка Вовчка виявилася імітаційною та чужорідною. Тобто новий етап мав породити пророче жіноче мовлення. Ідея мужнього аристократизму духу, реставрована в класичній українській літературі, згодом стане головною модерною проблемою на українському порубіжжі, вона по-різному звучатиме з уст О. Кобилянської та Лесі Українки, проблематизуючи національну аристократичну жіночість як мужню жіночість.
NB
УКРАЇНСЬКА класика свідчить про потужні інтеграційні процеси, які відбуваються всередині українського характеру на основі усвідомлення колоніалізму та відновлення релігійної традиції, що зберігається в коді українського фольклору. Зміцнення психічної інстанції Над-Я у романтичній українській «синівській» психології вело до утвердження провідного національного «батьківського» психотипу — філософського мазохіста, що споріднює психологію П. Куліша, Панаса Мирного, Нечуя-Левицького, І. Франка з психологією І. Котляревського, Т. Шевченка, О. Марковича, М. Гоголя, оскільки це характерна українська аристократична психологія спрямована на монотеїзм.
ПСИХОПОЕТИКА українського класичного циклу синтезує романтизм з реалізмом. Психосемантика цього синтезу дає змогу просвітити українську едіпову ситуацію напередодні колоніалізму, в колоніальній епосі та накреслити шлях відродження національної мужності.
ПРИЧИНОЮ колоніального збочення в українській історії за романом «Чорна рада» П. Куліша, є втрата аристократичного коду мужності, що призводить до маргіналізації України.
У РОМАНІ «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панас Мирний відтворює колоніальний онтогенез сина як процес формування пропащої народної мужності, яка закладається несвідомою матір’ю. Адже материнське несвідоме автоматично відтворює імперський механізм садомазохістського пригнічення. Пригнічуючи формуючу мужність сина, несвідома мати провокує в його психології руйнівний інстинкт смерті.
475
Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера. — С. 214.
476
Там само. — С. 311.