Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Важливим пророчим смислом поеми «Мойсей» Франка стала українсько-єврейська солідарність на основі спільного пошуку цінності монотеїзму, розуміння якої не можна зігнорувати в психоісторії української літератури, адже саме ця солідарність створила серйозну загрозу для Російської імперії на порубіжжі XIX—ХХ ст. Романтичне Шевченкове «Ні жида, ні ляха, а в степах Украйни блисне булава», яке передбачало емоційне злиття колонізатора, «реалістичний» І. Франко розрізнить у своїй аналітичній творчості. Зовсім невипадково його аналітичне пророцтво для українського народу постало на основі єврейського міфу. Як відомо, у той період І. Франко активно спілкувався з єврейськими сіоністами, українські вчені вели мову про психологічну спорідненість українців з семітською расою[472]. Єврейські діячі також переймалися українським питанням. Цьому сприяла і спільність поселення, адже відповідно до імперської політики Росії законом 1804 р. було визначено межу поселення для осіб єврейської національності, внаслідок чого у 1911 р. в Україні жило понад сорок відсотків російських євреїв. Тодішній активний діяч сіонізму В. Жаботинський обґрунтував модерну концепцію зміни єврейської політики, вважаючи хибною стратегією служити імперській нації всупереч нації пригнобленій. На основі аналізу творчості Т. Шевченка він переконував у необхідності розрізнення антисемітизму як політики імперської нації й асемітизму як несвідомого національного гніву гнобленої нації[473]. У цей період уперше усвідомлювалася «спільність інтересів і цілей українського національно-визвольного руху та сіоністського руху в Російській імперії»[474]. Франко подивований оптимізмом євреїв, які, не маючи землі, сподівалися на власну державу. Саме оптимізм єврейських діячів надихнув його на українське пророцтво. Єврейських сіоністів у свою чергу надихала українська класична література, яка розпочала активно повертати монотеїстичну ідею, витіснену в несвідоме епохою колоніалізму.

Завдяки втіленню Котляревським і Шевченком двох форм українського романтизму (низької і високої), які символізували архетипні основи українського пошуку монотеїзму та державництва, у творчості Франка у всій довершеності постає ідея соборної Держави. Якщо у психоісторії української літератури «Енеїда» Котляревського активізувала античне світобачення («архетип» українського троянця), поезія Т. Шевченка — міфологічно-релігійний світогляд («архетип» українського демократичного християнина за аналогією до Христа), проза П. Куліша — аналітично-релігійний світогляд («архетип» українського аристократичного християнина за аналогією до апостола Павла), то творчість І. Франка — вивершила науковий і цілісний реалістично-романтичний світогляд («архетип» українського вченого-монотеїста за аналогією до Мойсея). У цих пошуках батьківського коду мужності український характер пройшов повний цикл.