Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
У решті VIII фрагмента викладається характер цього національного зародыша, який відповідає художньому зображенню Гоголем козаків у «Тарасі Бульбі». Хоча Гоголь і наголошує на відданості козаків православ’ю, він усе ж квапиться відокремити їх від побожних ченців. Передусім козак цінує свободу й ненавидить будь-які зовнішні обмеження — чи то політичні, чи то соціальні. На відміну від рицарів-католиків, пише Гоголь, козаки не зв’язували себе обітницями, постами чи умертвінням плоті. Неконтрольовані, як Дніпрові пороги, вони не знали стриму і в учтах, і в битвах. Відповідно до своєї грабіжницької сутності, вони спільно володіли власністю. Однак накопичення матеріальних благ заради самого процесу суперечило козацькій природі; під час буйних учт вони з повною байдужістю відмовлялися від своїх захоплених скарбів. Нападаючи на татар і витримуючи татарські набіги, вони навчились легко ставитися до власного життя: Козак больше заботился о доброй мере вина, нежели о своей участи (ПСС 8, 48). Їхні військові подвиги демонструють їхню гнучкість і кмітливість. Прикордонний статус козаків знайшов відображення у їхньому вбранні: полутатарском, полупольском (ПСС 8, 48). У фінальній частині фрагмента Гоголь наголошує на беспечности і разгульной жизни (ПСС 8, 48).
У завершальному, IX фрагменті показано, що українці мали всі необхідні риси великої, життєспроможної нації, їх кількість постійно зростала, разгульная жизнь становила непереборну привабливість; їхнє поэтическое время надихало на дієве життя, а їхнє скупчення врешті-решт получило совершенно один общий характер и национальность (ПСС 8, 48). Навколо дніпровського регіону з’явився великий народ, який так само вміло володів мечем, як і плугом, пише Гоголь. Унікальність цього феномена полягала в тому, що в ньому поєдналися дві протилежні сутності:
И вот составился народ, по вере и месту жительства принадлежавший Европе, но между тем по образу жизни, обычаям, костюму совершенно азиатский, народ, в котором так странно столкнулись две противоположные части света, две разнохарактерные стихии: европейская осторожность и азиатская беспечность, простодушие и хитрость, сильная деятельность и величайшая лень и нега, стремление к развитию и усовершенствованию — и между тем желание казаться пренебрегающим всякое совершенствование (ПСС 8, 49).
Почавши цей фінальний фрагмент загадковим реченням Казалось, существование этого народа было вечно (ПСС 8, 48), Гоголь завершує його текстом, процитованим вище, так і не розставивши крапки над «і», оскільки такі сподівання могли бути визнані помилковими. Риторична структура речення Казалось, существование этого народа было вечно, здавалося, вимагала подальшого заокруглення, мовляв, «але насправді виявилося, що воно не вічне». Це було б особливо доречним у світлі російсько-української історичної схеми єдності-роз’єднання-возз’єднання, якій Гоголь віддавав належне (або намагався прислужитись?). Втім, Гоголь утримується від цього очікуваного логічного продовження, залишаючи свою українську націю підвішеною в тексті своєї статті, оскільки він, вочевидь, вважав її підвішеною у її реальному існуванні. Це нагадує попереднє художнє трактування Гоголем української історії у «Страшній помсті». У цьому тексті наснажливий вплив історичної пісні бандуриста пропонує такий самий тонкий, амбівалентний образ, який не дозволяє спокійного завершення української історії, а отже, загибелі української нації. Іноді може здатися, що стимул для українського націоналізму Гоголя був історичним, як у Вальтера Скотта: аби відродити із забуття окреме, самобутнє існування нації, що було розлите в імперському морі. Хоч певною мірою це й відповідало істині, гоголівська ідея передбачуваної загибелі України як окремої нації здавалася набагато менш жорсткою та категоричною, ніж було завершення шотландської історії для її романіста-історика. Через шість років Гоголь повернеться до ідеї відродження начебто мертвої нації у своєму романному фрагменті «Рим».