Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Аналіз наявних нотаток підтверджує цю гіпотезу. Погляди Гоголя під час укладання цих нотаток були поглядами націоналістично налаштованого слов’яноцентричного українського історика. Карамзін, описуючи у своїй «Історії Російської держави» стародавнє населення Російської імперії свого часу, називає слов’ян серед скіфів, сарматів, готів, гунів та інших. На відміну від нього, Гоголь зосереджується на самих слов’янах. Вужчі зацікавлення Гоголя пропонують вужчий діапазон дослідження, ніж у Карамзіна, обмежений до історії України. Карамзін стверджує, що слов’яни мігрували на майбутню російську територію з басейну Дунаю, тоді як Гоголь уперто протистоїть цій міграційній теорії (Миллионы не переселяются, ПСС 9, 29—30, 34, 42). Гоголівські слов’яни несуть у собі дивну схожість із його ж українцями: Их вольность, сборы, сходки и патриархальный республиканский элемент правления (ПСС 9, 31).

Гоголь характеризує слов’янський характер як антитезу до Карамзіна. Описуючи «російських слов’ян», російський історіограф змальовує їх як воїнів і згадує їхні «хоробрість, хижацтво, жорстокість, добродушність і гостинність» (ИГР 1, 31—32). Ймовірно, вони не утворювали родин і мали досить дикі звичаї. Втім, Карамзін відзначає кілька винятків. Балтійські й надвіслянські слов’яни — слов’янське плем’я, пов’язане з майбутніми поляками, так само, як і поляни, що були розселені навколо Дніпра, переважали інших слов’ян у витонченості, були мирними й утворювали сім’ї (ИГР 1, 19, 38). Він посилається на історію, згідно з якою греки захопили трьох балтійських слов’ян, які стверджували, що не знали війни й відмовились приєднуватися до грецьких воїнів, натомість радо запропонували розважати їх музикою (ИГР 1, 15—16). На противагу Карамзіну, Гоголь не вважає слов’ян такими, що за природою схильні до війни, а за географією — до торгівлі, і розглядає їх як музикальних і мирних, подібно до полян і балтійських слов’ян Карамзіна. Гоголь наводить історію про трьох слов’ян, захоплених греками, як таких, що відносились загалом до слов’ян, а не просто до слов’ян балтійських (ПСС 9, 37—38). Стародавні слов’яни Гоголя також поділяють низку спільних рис із його козаками. Він описує слов’янський метод оборони, що включає в себе утворення кола з возів, які захищають дружин і дітей, зібраних усередині. Гоголівські козаки в «Тарасі Бульбі», хоч їм не допомагали дружини, розбивали свій табір у точнісінько такий самий спосіб. Як я згадувала раніше, Гоголь вдається до «стратегічної хитрості», цього сучасного етнічного стереотипу українця, головної риси стародавніх слов’ян, описуючи їхнє мистецтво маскування так, що воно нагадує його козаків у «Погляді на створення Малоросії» (ПСС 9, 39).