Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

У частині VII Гоголь описує Україну як оплот проти невірних, а козаків — як християнських лицарів. І козаки, і середньовічні рицарські ордени, пише він, сформували згуртовані суспільства, що присвячували себе захисту християнського світу проти мусульман. Це порівняння, знову-таки, служить Гоголеві для вписання української історії в ширший європейський контекст. І справді, ця кореляція була достатньо важливим пунктом Гоголевого прагнення виправдати анахронізм. Він значно випереджає дату появи козаків і відкладає на пізніший термін появу європейських рицарських орденів, стверджуючи, що і перші, і другі виникли на початку XIII століття[185]. Випередження появи козаків також допомогло Гоголеві пов’язати існування української нації (або принаймні вкоренити його) з козацьким суспільством, що явно було його метою. Якщо створення Малоросії і справді припадає на XIII століття, козаки саме для цього і мали з’явитися в той час. Отже, потреби націоналістичної історіографії вимагали хронологічного підтвердження. Творення Гоголем української нації, як і його перетягування канату з російською історіографією, виявляє суперечності та точки напруги, які приходять із пристосуванням складних, різноманітних, суперечливих історичних фактів до монолітного наративу нації.

VII фрагмент зосереджується на азіатських аспектах козаччини: хитрості й люті козаків, їхньому мистецтві маскування та їхній тактиці несподіваних і нищівних набігів, що їх вони успадкували від своїх азіатських ворогів. Однак у VIII фрагменті він відступає від азіатського напрямку, стверджуючи, що большая часть этого общества состояла однако ж из первобытных, коренных обитателей южной России. Доказательство — в языке, который, несмотря на принятие множества татарских и польских слов, имел всегда чисто славянскую южную физиономию, приближавшую его к тогдашнему русскому, и в вере, которая всегда была греческая (ПСС 8, 47). Далі Гоголь стверджує, вдаючись до неточності, що прийняття християнства грецького обряду функціонувало як єдина вимога до членства в козацькій громаді. Таким чином, Гоголь перетворює корінних південних слов’ян і «строкатий» натовп утікачів різних національностей і різного релігійного сповідання на україномовну православну націю. Встановлюючи лінгвістичну та релігійну ідентичність цієї нації, Гоголь ненав’язливо вставляє ідею її політичного розвитку: Это общество сохраняло все те черты, которыми рисуют шайку разбойников; но, бросивши взгляд глубже, можно было увидеть в нем зародыш политического тела, основание характерного [у рукописі значилось великого] народа, уже вначале имевшего одну главную цель — воевать с неверными и сохранять чистоту религии своей (ПСС 8, 47—48).