Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Отже, Ґедимінове завоювання забезпечує іскру для появи України Гоголя. Гоголь наголошує на цілковитій розбіжності між північною та південною Руссю й тривалу відсутність будь-яких зв’язків — ця ідея доведена сучасною наукою[184]. Прикметно, що він аналізує явище, що виникло на півдні, як державу, що, звісно ж, суперечило поняттям імперської історіографії. Наголошуючи на тому, що загальна назва — Русь — використовувалася окремими культурними й політичними територіями, Гоголь сперечається з популярним твердженням, що ототожнювало цю ономастичну синонімію з національною. Гоголь також тонко протиставляє татарське «ярмо», під яким страждали росіяни, з литовським «скіпетром», під владою якого Україна переживала своє національне пробудження. Цей фрагмент показує, що Гоголь планував написати горду історію нації (не як частини Росії), хоча й у відповідності до схеми єдність-роз’єднання-возз’єднання, обумовленої потребами актуальної політики, він був змушений стверджувати, що тривалість життя цього окремого організму не була довгочасною.
Литовська тема також зачіпає делікатну проблему історії України у складі Речі Посполитої. Очевидним наслідком об’єднання України з Литвою було подальше об’єднання як частини Великого князівства у Річ Посполиту. Стаття Гоголя старанно уникає посилання на цю подію, окрім згадки імені Ягайла (Ягайло був великим князем, чий шлюб привів до династичного союзу між Польщею та Литвою). В опублікованій статті Гоголя не містилося згадки про перебування України у складі Польщі — у будь-який час і в будь-якій формі. Насправді ж він аналізував це у своїй рукописній чернетці, згадуючи шлюб Ягайла з польською королевою та приєднання до польської корони його великих руських і литовських володінь. Таким образом, — писав Гоголь, — три [народа] зем<ли>: Литва, южная Россия и Польша соединились вместе (ПСС 8, 600). Мовчання Гоголя щодо цього етапу української історії в опублікованій версії пояснюється ситуацією після Польського повстання 1831 року та занепокоєнням царського уряду польськими впливами на цій території. Або цей політичний тиск і його власний український націоналізм, або і перше, і друге змусили Гоголя викинути зв’язки України з Польщею на звалище його малоросійської історії.
Йдучи за гердерівською ідеєю порівняння національного та природного, Гоголь вдається до підтримки географії в поясненні історії української нації. Він стверджує, що брак природних кордонів мав великі наслідки для політичного існування України: Будь хотя с одной стороны естественная граница из гор или моря — и народ, поселившийся здесь, удержал бы политическое бытие свое, составил бы отдельное государство. Но беззащитная, открытая земля эта была землей опустошений и набегов, местом, где сшибались три враждущие нации, унавожена костями, утучнена кровю (ПСС 8, 46). Втрата Україною политического бытия, як вважає Гоголь, спричинена її вразливістю до нападів, проти яких не існувало жодного природного захисту. Сусідство трьох народів, яке у світлі попереднього контексту означало росіян, поляків і татар, перетворило Україну на театр їхніх воєн (тут опублікований текст стриманіший за його рукопис, у якому ці сусіди, включаючи Росію, називаються «ворогами», ПСС 8, 595, примітка до с. 46, рядок 2). Цікаво, що лише сторінку тому назвавши Україну «державою», тут Гоголь стверджує, що хоч Україна і мала політичне існування, вона не утворила держави. Цілком імовірно, що Гоголь не сформував однозначного погляду на цю складну проблему і з різних причин змінював різні позиції державно-політичного спектра.
Однак небезпечне розташування породило сміливий і сильний народ, який вразив Європу:
Это была земля страха; и потому в ней мог образоваться только народ воинственный, сильный своим соединением, народ отчаянный, которого вся жизнь была бы повита и взлелеяна войною. И вот выходцы вольные и невольные, бездомные, те, которым нечего было терять, которым жизнь — копейка, которых буйная воля не могла терпеть законов и власти, которым везде грозила виселица, расположились и выбрали самое опасное место в виду азиатских завоевателей — татар и турков. Эта толпа, разросшись и увеличившись, составила целый народ, набросивший свой характер и, можно сказать, колорит на всю Украину, сделавший чудо — превративший мирные славянские поколения в воинственный, известный под именем козаков, народ, составляющий одно из замечательных явлений европейской истории, которое, может быть, одно сдержало это опустошительное разлитие двух магометанских народов, грозивших поглотить Европу (ПСС 8, 46).
184
Едвард Кінан виявив цілковиту відсутність зацікавлення з боку московитів своїми слов’янськими братами аж до 1650-х років. Див. працю Кінана «Muscovite Perceptions of Other East Slavs before 1654 — An Agenda for Historians», in Ukraine and Russia in Their Historical Encounter, ed. Peter J. Potichnyj et al., 20—38 (Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, Univ. of Alberta, 1992).