Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
По суті, всі фрагменти, позначені як дотичні до російської історії і деякі з тих, що стосуються слов’янської історії, пов’язані з роботою Гоголя в царині української історії, яка, крім середньовічної та загальної історії, становить єдину основну сферу історичних досліджень Гоголя в роки, коли створювалися ці нотатки. Хочу наголосити на слові «пов’язані»: здебільшого це дослідницькі нотатки, а не фрагменти жодного актуального історичного наративу. Тому я пропоную переглянути почасти ухильне, а почати помилкове пояснення природи гоголівських історичних фрагментів редакторами ПСС, в якому йдеться:
Некоторая часть этих заметок, относящаяся к южной Руси, может быть поставлена в связь с работой Гоголя в 1834—1835 гг. над историей Украины, для которой история южной Руси могла служить по замыслу Гоголя предисторией. Однако, как свидетельствует значительное число материалов, посвященных истории Новгорода, и заметки о московских князьях, работа над украинской историей шла у Гоголя в эти годы параллельно с усиленными занятиями русской историей; история Украины мыслилась Гоголем в неотъемлемой связи с историей Руси в целом, как ее составная часть.
Визнаючи, що нотатки про руський період могли служити Гоголю в його роботі над історією України, редактори ПСС водночас опускають димову завісу, що намагається зменшити цю можливість. По-перше, вони стверджують, що нотатки про новгородських і московських князів показують, що Гоголь паралельно провадив дослідження з російської історії. Однак Гоголь насправді не аналізував московських князів у своїх нотатках; суздальського князя Георгія (нині більш відомого як Юрій Долгорукий) згадано у зв’язку з його війною проти київського князя, Ізяслава Мстиславича. Це правда, що Юрій/Георгій вважається засновником Москви, але Гоголь не згадує про це. Ба більше, у гоголівському конспекті Київського літопису новгородці представлені як такі, що разом із київським князем виступають єдиним фронтом проти князя Суздаля. Інші українські історики, включно з автором «Історії Русів» і «офіційним» історіографом Бантишем-Каменським, вміщують у свої історії України інформацію про Новгород, що в різні часи був суперником Києва і його союзником, і про давніх слов’ян, яких стосується чимало гоголівських нотаток. Редактори ПСС і далі стверджують, що Гоголь усе ж розглядав українську історію як «складову частину» російської історії. Однак, як показує мій аналіз «Погляду на створення Малоросії», це далеко від істини. Навпаки, Гоголь був вельми непохитний щодо окремого історичного досвіду України. Для того, щоб сфабрикувати зацікавлення автора російською історією, редактори ПСС накидають на Гоголя власні припущення й ідеї.
Сприймаючи заяви Гоголя про його зацікавлення та заняття в ролі провідника, я вважаю, що Гоголь використав свої дослідження зі слов’янської та київської історії для своєї мети — створення своєї «Історії Малоросії» і що взагалі ніколи не працював над російською історією. Сємьон Вєнґєров побіжно згадував цю ідею 1913 року, однак не висунув аргументу на захист своєї теорії і, на жаль, не знайшов продовжувачів[189]. На додачу до біографічних доказів, контекст гоголівської концепції української історії та внутрішній зміст нотаток переконує у справедливості цього твердження. Я бачу дві можливості стосовно цих нотаток, які можна вивести з «Погляду» про гоголівську концепцію його «Історії Малоросії». По-перше, стверджуючи, що походження його історії України в офіційному «Погляді» сягає XIII століття, Гоголь міг досліджувати попередню епоху для розширення діапазону своєї книги і дослідження київського та слов’янського коріння (зрештою, навіть у «Погляді» аналізуються часи, що передують XIII століттю). По-друге, він міг досліджувати ці попередні епохи ще перед написанням «Погляду», а потім вирішив залишити київський період для російської історії та почати власне українську історію (тобто як окремої нації) після того, як російська історія начебто спокійно «мігрувала» до московських земель. У кожному разі, саме дослідження було обумовлене його завданням написати національну історію України, яка б досягла мети, вираженої в анонсі запланованої книги, вписанням історії України в загальну (ПСС 9, 76), а не в російську історію.
189
Венгеров С. А., Писатель-гражданин. Гоголь, у Собрание сочинений, том 3 (Санкт-Петербург: Тип. Императорской Акад. наук, 1909), 186—202.