Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Оскільки безпосередньо поставлено на карту характер текстових даних, перед тим як я запропоную свою аргументацію, потрібен короткий аналіз того, як вони були організовані. У виданні ТШ від 1890-х років ці фрагменти розсіяні по різних томах, але деякі з них згруповані окремо як «Підготовчі нариси, нотатки і фрагменти щодо російської історії (ТШ 6, 439—448). Це видання не пропонує категорію нотаток з української історії. Натомість тексти, які пасують до цієї категорії, класифіковано або як такі, що стосуються російської історії, або з’являються у примітках і версіях до гоголівської прози. Академічне видання опублікувало деякі матеріали ТШ і ті, що були опубліковані 1909 року Ґ. П. Ґєорґієвським, але не включало довгі гоголівські конспекти з Київського літопису (нарешті перевидані у СС’94)[188]. У ПСС «Нариси та матеріали з російської історії» відокремлені від «Матеріалів про історію України». Нотатки про «російську» історію містять 69 пунктів, надрукованих на 46-ти сторінках і займають майже дві сторінки у змісті, тоді як нотатки про «українську історію» складаються з семи пунктів, друкованих на восьми сторінках (див. ПСС 9, 29—75, 76—84, 679—681). Від одного лише побіжного погляду на представлення історичного доробку Гоголя у виданні ПСС складається враження, що Гоголь серйозно працював над історією Росії, а його дослідження з української історії були просто відхиленням.

У новішому виданні 1994 року пропонується всеосяжний заголовок «Нариси та матеріали про слов’янську, російську й українську історію», який включає чотири категорії матеріалів. Перші три являють собою розлогі й оманливо вражаючі «Нариси й матеріали з російської історії». Перший збірник — «Фрагменти есею про слов’ян» (СС’94 8, 10—21) — містить перші 19 пунктів із матеріалів про російську історію з ПСС. Однак редактори не надають доказів того, що Гоголь і не мав наміру писати такий есей про слов’ян (СС’94 8, 763). Єдиним сенсом існування обох назв і згрупування їх є те, що, на думку редакторів, ці фрагменти стосуються цієї конкретної теми. Другий збірник, під назвою «Окремі нотатки та витяги з початкового періоду російської історії», містить фрагменти з ПСС під номерами 20—32, 36, 63 і 66, а також кілька фрагментів, відсутніх у ПСС (СС’94 8, 22—43). У третьому збірнику «Нотатки й витяги, зроблені під час читання Истории Государства Российского H. M. Карамзіна» містить фрагменти 33—35 і 37—63 із ПСС (СС’94 8, 44—58; у ПСС не вказано, які нотатки було взято з Карамзіна). Збірник Карамзіна також містить хронологію Київських митрополитів та хронологію історії Київської Русі, запозичені не лише від Карамзіна, а й також з «Історії Малоросії» Бантиша-Каменського. Ці дві хронології, що з’являються у ПСС під назвою «Матеріали з української історії», є, отже, частиною Гоголевої подорожі історією Росії під проводом Карамзіна. Видання 1994 року фактично цілком усуває окрему категорію нотаток з української історії, що міститься у ПСС (хоч і в схематичній формі). Решта відповідного матеріалу зберігається в незатитулованому четвертому збірнику, що містить нотатки, пов’язані з прочитанням Гоголем української «Історії Русів» і Annales de la Petite-Russie Жана-Бенуа Шерера (СС’94 8, 59—62). Отже, видання 1994 року вдається до більш дискримінаційного групування недиференційованого масиву нотаток, що з’явились у ПСС як матеріали з російської історії. Втім, воно також припускається помилки в усуненні окремої категорії нотаток з української історії, саме поняття якої збереглося лише в загальному заголовку для чотирьох збірників, згаданих на початку цього параграфа.