Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Фэнтези » Темнолесникове прокляття
Темнолесникове прокляття - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Темнолесникове прокляття

Электронная книга - «Темнолесникове прокляття». Краткое содержание книги:

Найвищий Академік летючого міста Санктафракса Лініус Паллітакс заприсягся для загального добра об’єднати небознавців і давнішніх вигнанців-землезнавців. Для цього йому негайно потрібен помічник для владнання надзвичайно важливого і таємного доручення. Проте Найвищий Академік навіть не здогадується, що його справа може вартувати життя не лише йому, а й його дочці Маріс і Квінту — синові його найкращого приятеля.
1 ... 77 78 79 80 81 82 83 84 85 ... 104
Перейти на страницу:

— І що ж? — поцікавилася Маріс.

— Він створив блискуна-самітника, — просто сказав Чіпус. — Величезного, потворного і, десь-найпевніш, виродка. То було не життя, знане всім нам, — життя, що закльовується у Верхоріччі, — а гидь, яка знищила свого творця і відтоді нишпорить по кам’яних щільниках!

— Не дивниця, що лабораторію зачинено, — зауважила Маріс, і на саму згадку про мерзенну тварюку кров похолола їй у жилах.

— Авжеж, ще й тунель замурували, — підхопив Чіпус. — Певно, сподівалися, що блискун залишиться довічним в’язнем. — Учений похитав головою. — Вони не врахували того, що минуть сторіччя — і тунель сам змінить свою форму, визволивши цю пекельну прояву.

Маріс здригнулася.

— Будь ласка, тату, — заблагала вона, — скажи мені, що то не ти створив криваво-червоного блискуна!

— Ні, дитино моя, не я, — відповів Лініус, і дріж струснув його тілом. — Хоча — оскільки після кожних відвідин лабораторії моя тривога зростала, — я відчував, що в кам’яних щільниках щось криється. Якесь страховисько сочило мене, підслуховувало. Я чув присутність чогось неймовірно злобного… О, Маріс, я вважав себе набагато розумнішим від Найперших учених. — Він проковтнув давкий клубок у горлі й спробував опанувати себе. — Розумієш, вони засмоктали в руру блискуна з кам’яних щільників, а тоді, коли на летючу санктафракську скелю вдарила могутня електрична буря і засягла в неї, вони скерували всю потугу бурі на лабораторію. Блискуна було підставлено під скажений удар блискавки. На різьбі це все добре видно.

Лініус похитав головою, і обличчя його скривилось у сумовитій усмішці.

— Звичайно, вони добули почварного блискуна — та й як могло бути інакше, коли його піддано дії такої сліпої сили! Але я, Лініус Паллітакс, найвидатніший учений за всю санктафракську історію… — Він гірко засміявся. — Мої знання були глибші. Усмоктавши блискуна в рури, я очікував. Пильнував неба. Ждав сприятливої нагоди. Я ретельно вибирав собі бурю, залучивши увесь свій небознавчий досвід, і коли вона урешті вдарила, я вже стояв напоготові на платформі з пультом керування.

— Це треба було бачити! — схвильовано вигукнув він. — Я розпорошив енергію бурі по всіх гілках, всіх кореневих розгалуженнях Старожитньої лабораторії; пускаючи по каналах, фільтруючи, громадячи її різкими рухами клапанних важелів чи поворотами золотникових коліщат, аж поки зависла в повітрі кульова блискавиця зачала сяяти все яскравіш і яскравіш. Під нею, у заткнутому патрубку, що відходив від основної, корінної, труби, містився блискун.

— На моїх очах кульова блискавиця робилася дедалі сліпучішою, насиченішою, аж поки несподівано запалахкотіла, роячись яскраво-блакитними світляними вусиками. Саме на цю мить я й чекав. Я випустив трохи повітря з корінної рури в патрубок, аби створити тиск, а тоді відкрив клапан з тамтого кінця. Стрельнувши, мов корок, блискун із сичанням вихопився з патрубка. Він шугнув угору до світної сфери, прошив її зовнішню тріскучо-сяйливу оболонку і спинився посередині кульової блискавиці, що пульсувала яскравим світлом.

Лініус відкинувся на подушки, його очі сліпо дивилися кудись у далину.

— За мить я позакривав клапани, — провадив він. — Потім, коли світляна куля потьмяніла і згасла, серце мені тенькнуло. Бо там, де вона була, у самісінькій середині залишкового фосфорного світіння видніло… видніло моє створіння.

***

Коли двері до стародавнього підземного склепу відчинилися, перед Квінтом відкрилась чудородна лабораторія з усіма своїми рурами та патрубками, шкляними ковпаками та сферами. Цього разу він переступив її поріг. Зашелестіла «паперова» кирея, коли за ним зачинилися двері. Він гучно втяг у себе повітря і сторожко зморщив носа. Тут, усередині стояв мускусний дух — кислий, ядучий.

Квінт сторожко ступнув уперед. І зараз же, ледве нога торкнулася долівки, йому здалося, ніби він чує чийсь тоненький, скімливий голос. Та коли хлопець зупинився і почав дослухатися, голос умовк.

— Причулося мені абощо? — запитав він сам себе.

— Допоможіть.

Знову голос. Цього разу — поза всяким сумнівом.

— Будь ласка, допоможіть.

Здавалося, голос озивається ззаду. Квінт крутнувся на підборах, аж глядь! — у затінку на одній зі шкляних рур кулиться жалюгідна, на вигляд дрібнесенька, оката істота, тремтячи, мов осиковий лист. Квінт відчув, як серце йому обкипає кров’ю.

— Усе гаразд, — лагідно озвався він.

Істота схилила голову набік і кліпнула величезними, мов у ляльки, очима. Квінт підступив на крок ближче.

1 ... 77 78 79 80 81 82 83 84 85 ... 104
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)