Темнолесникове прокляття
- Автор: Стюарт Пол, Рідел Кріс
- Серия: The Edge Chronicles: The Quint Trilogy #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан
- ISBN: 966-692-568-0
- Переводчик: Анатолій Саган
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темнолесникове прокляття». Краткое содержание книги:
— Величезна куля з наелектризованих часточок вродилася вгорі над моєю головою і зависла там, утримувана струменем повітря, що вихоплювалося з центральної, корінної труби. Вона іскрилася і пульсувала. Я доскочив свого! Мені вдалося добути світну кулю. Як і тамтой Найперший учений задовго переді мною, я зумів загнуздати небесну електричну енергію!
— Ключ до створення самого життя, — промурмотів Чіпус.
Лініус обернувся до нього.
— Твоя правда! — підтвердив він. — Створення нового життя! А що по всіх кам’яних щільниках водилися блискуни, то я мав і насіння цього нового життя. То була нагода справдити свої найбуйніші мрії, і я ще з більшим запалом поринув у працю.
Маріс із гордістю зорила на свого батька. Який же він мудрак! Просто геній! Такий високочолий, такий головатий! І такий рішучий! Дівчина перевела погляд на Чіпуса з надією, що його вираз потвердить її власні чуття, одначе старий бібліотекар і гадки не мав усміхатися. Його вуста були зціплені, чоло нахмурене.
— Невже ти не розумів, що коїш? — запитав він поважно. — Творити життя — річ свята, Лініусе. І вносити сюди свавільні зміни — блюзнірство, профанація. — Краще було б тобі облишити цю справу!
Лініусове обличчя видовжилося.
— Гай-гай, — зітхнув він. — Тепер я це знаю. Та все моє життя мене вабили таємниці. Маючи перед собою стільки знань, які тільки й чекали, щоб їх опанувати, як я міг цього не зробити?
Чіпус пирхнув.
— Крім того, — провадив Лініус, — я був певен, що зможу закрутити крани в момент, коли запахне смаленим. — Він озирнувся. — Я недооцінив свою жадобу успіху: що далі посувався експеримент, то одержиміший я ставав. Нічого більше для мене не існувало. Я мав створити нове життя!
— Лініусе, Лініусе, — стиха промовив Чіпус, — такої самої помилки припустилися і старожитні академіки. І ти знаєш, що це призвело їх до краху.
— Знаю, — кивнув головою Лініус, — але натоді мені здавалося, ніби я перевершив отих прадавніх учених. Мені відкривалися похибки в їхній праці. Я був переконаний, що, врахувавши їхні помилки, зумію завершити експеримент, розпочатий перед стількома сторіччями. — Він помовчав. — Бачиш, я став відчувати лабораторію. Для мене вона була, немов жива істота. Стоячи за пультом керування, я почувався…
— Творцем-Володарем, — глузливо ввернув Чіпус.
Лініус похнюпив голову.
— Так, — сказав він просто. Він здригнувся, корчовито обхопив руками плечі і звів очі до стелі. — О, Небо! — заблагав він. — Якби я знав тоді те, що знаю нині, то замкнув би двері й повернувся до лабораторії спиною — раз і на все. Та я не міг того знати. І тільки минулої ночі я нарешті зробив те, що мав зробити давним-давно: запечатав лабораторію.
Він обернувся до Маріс і взяв її руки у свої.
— Збігло багато, багато місяців, — вів він далі, — поки я нарешті усвідомив хибність своїх нерозумних дій. Тепер на цьому поставлено хрест. Назавжди.
— Назавжди? — перепитала Маріс. — Невже ти забув, тату? Таж навіть нині твій учень, Квінт, десь блукає по щільниках, шукаючи стежки до Старожитньої лабораторії.
— Не хвилюйся, — відказав Лініус. — Усередину йому не проникнути. Тільки той, хто має Велику печатку Найвищої канцелярії, доступиться туди. — Він затер руки. — Будь розумничкою, принеси її мені.
Протиснувшись крізь вузький прохід у породі, Квінт побачив, що майже досяг мети. На гострому краю скелі досі висів віддертий клапоть матерії. Дякувати Небові, Чіпусова кирея, — нині хлопець мав її на собі, — була з далеко міцнішої тканини. Сопучи з натуги, він обминув зазублений виступ і помандрував далі.
За мить, ледве він досяг далекого кінця завалу, тунель знову розімкнувся. Перед ним, облиті тим самим тьмяно-червоним сяйвом, вимальовувалися двері до Старожитньої лабораторії.
— Нарешті! — прошепотів Квінт. — Я її віднайшов. Хлопець ступнув уперед і поставив ковіньку під стіною.
Відтак повагом сягнув руками, поклав їх на різьблену поверхню дверей і обвів пальцями обриси істот. Він погладив пучками їхнє майже живе хутро, полоскотав їм вуха. Ось його пальці намацали кругле карбування в самій середині їхнього скупчення, відтак пучки оббігли зовнішнє коло і засовалися туди-сюди по трикутних зубцях, градусній шкалі. Очі Квінтові спалахнули.