Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
Їй подобаються його американські риси, завдяки яким він здається трохи чужинцем, а відтак зовсім не схожим на Девіда. Він вирізняється вродженою чемністю. Він із тих чоловіків, які інстинктивно відчиняють двері перед жінкою — не тому, що хочуть зробити благородний жест, а тому, що їм просто не спадає на думку не відчинити дверей, коли хтось бажає пройти. Відчувається в ньому і деяка владність: люди на вулиці практично розступаються перед ним, хоча сам він цього, здається, не помічає.
— О Боже мій, ти таки залипла, — констатує Мо.
— Що? Я просто кажу: приємно проводити час із кимось, хто…
Мо пирхає.
— Хто явно не проти перепихнутися на цьому тижні.
Але Лів більше не поспішає запрошувати його до Скляного будинку. Мо відчуває її вагання.
— Гаразд, Рапунцель. Якщо ти так і збираєшся стирчати у своїй вежі, то дай хоча б заїжджому принцові потриматися за твої коси.
— Не знаю…
— Так я й думала, — каже Мо. — Треба переставити речі у твоїй кімнаті. Трохи змінити інтер’єр. Інакше ти завжди почуватимешся так, ніби водиш когось у дім Девіда.
Лів підозрює, що це відчуття не покине її, хоч як розставляй меблі. Але у вівторок удень, коли Мо не на роботі, вони вдвох пересувають її ліжко на інший бік кімнати і ставлять упритул до білосніжної бетонної стіни, що, наче архітектурний кістяк, проходить крізь центр будинку. Не зовсім звичайне місце для ліжка, якщо бути вибагливою. Проте Лів мусить визнати, що є якась наснага в подібній новизні.
— А тепер, — каже Мо, дивлячись на «Дівчину, яку ти покинув», — тобі слід перевісити цю картину в інше місце.
— Ні. Вона залишиться.
— Але ж ти казала, що її купив тобі Девід. А це означає…
— Байдуже. Вона залишиться. До речі… — Лів звужує очі, роздивляючись жінку в рамці. — Як на мене, вона дивно виглядатиме у вітальні. Надто вже… інтимна.
— Інтимна?
— Вона… сексуальна. Ти так не вважаєш?
Мо косує оком на портрет.
— Особисто я цього не бачу. Власне, була б це моя кімната, я б повісила там масивний пласкоекранний телик.
Мо йде, а Лів продовжує вдивлятись у картину і лише зараз уперше відчуває, що серце не стискається від горя.
«А ти як гадаєш? — подумки питає вона дівчину з картини. — Чи справді вже час рухатися далі?»
У п’ятницю зранку все йде не за планом.
— То в тебе з’явився пристрасний залицяльник! — батько робить крок уперед і стискає її в тісних ведмежих обіймах. Він сповнений joie de vivre[55], нестримних почуттів і життєвої мудрості. І вкотре розмовляє схвильованими вигуками. А ще він одягнений.
— Він просто… Я б не робила з цього великої справи, тату.
— Але ж це прекрасно! Ти вродлива молода жінка! Сама природа звеліла, щоб ти була на людях, розпускала пір’ячко, вихвалялася своїми принадами!
— У мене немає пір’ячка, тату, — вона сьорбає чай. — І щодо принад я теж не дуже впевнена.
— А що ти збираєшся вдягнути? Щось яскравіше? Керолайн, що їй одягти?
Керолайн з’являється в кухні, підколюючи своє довге руде волосся. Вона щойно працювала над своїми гобеленами, і від неї йде ледь відчутний запах овечої вовни.
— Їй тридцять років, Майкле. Вона сама здатна обрати собі гардероб.
— Але поглянь лише, що вона нап’яла на себе! Досі вдягається в смаку Девіда — суцільні чорні, сірі, безформні речі. Тобі слід повчитися в Керолайн, люба. Поглянь, які кольори вона носить! Така жінка одразу привертає око…
— Жінка, вдягнена, як селючка, — і та приверне твоє око, — каже Керолайн, вмикаючи в розетку електрочайник. Але сказано це без злості.
Батько стає позаду неї й розтікається тілом по її спині. Його очі заплющені в екстазі.
— Ми, чоловіки… первісні створіння. Наші погляди невтримно притягує все яскраве і вродливе. — Він розплющує одне око й роздивляється Лів. — Мабуть… ти могла б носити принаймні щось не настільки чоловіче.
— Чоловіче?
Він відступає назад.
— Великий чорний пуловер. Чорні джинси. Ніякого макіяжу. Це точно не поклик сирени.
— Одягайся так, як тобі зручно, Лів. Не звертай на нього уваги.
— Вважаєш, у мене надто чоловічий вигляд?
— Зауваж, ти сама сказала, що зустріла його в гей-барі. Може, він любить жінок, які виглядають дещо… по-хлоп’ячому.
— Ах ти ж старий дурню, — каже Керолайн і залишає кімнату з кухлем у руці.
— Отже, я схожа на мужикувату лесбіянку.
— Я лише кажу, що ти могла б трохи вигідніше подавати себе. Наприклад, завити волосся. Підкреслити талію паском…
Керолайн знов просовує голову в двері.
— Що ти носиш, абсолютно не важливо, люба. Лише подбай про те, щоб спідня білизна була добра. Білизна — це єдине, що має принципове значення.
55
Радості життя (фр.).